Про війну

Нас вчора хтось оповістив що ми умерли
і ми повірили: нехай земля бере своє —
належне із загарбаним (хто пам’ятає як
за нами тінь немов позичена кульгала?)
були ми безкорінні:

На кожного з нас завтра жде розп’яття
вагання — зайві: лиш туди цей шлях веде
штовхають вгору і вперед нащадки
хто засудив? — питання неістотне
в долоні — ржавий цвях тупий спис —

А завтра заборонять нам той перехід
що з казки в казку сконфіскують всі свічада
в яких від себе рятували ми себе
забудуть нас і бог і всі його предтечі
тоді — нехай нас згадують

Півень тричі вже запіяв?
(хтось одрікся мов забув)
на трепеті — зрадник? свідок?
(хтось за шаг себе продав)
чи вода обмила руки?
(хтось за це когось розп’яв)

Жорстокий – вимір цей в якім нам виживати
ілюзія що ніби ми існуєм — спереду
позаду — найцінніші спомини зникають
опудало уклало перемир’я з вороном:
тобі — увесь покіс мені —

Ти насторожена — наченьки тиша,
В мене кольнули вій їжачки…
Сором на щоках твоїх раптом вишив
Стиглих два яблучка-наливки,
Здогадом-пристрастю повниться тіло,
Ніжністю — серце,

З кохання виходиш немов із війни –
побитий і хворий на голову
вертаєш у рідні чотири стіни
і там розтікаєшся оловом
і плющить нещадно жорсткий відхідняк
і сором пекучий їбошить

Затишити хід?! Ні зусиль, ні бажання –
Не вперше знаходять вразливу п’яту.
Надівайте олжі діадему мовчання,
А я ореол собі Правди знайду!
Не боюся сконати, страшуся

Позолочені дощі
Скаляться
Фальшивими
Імператорами
Обіцянок.
Карбовані
Скупі крихти
Видзьобують
Здичавілі
Поля.
Заводи
Посміхаються
Роздрібнено
І

Його
Пластиліновий
Протез
Руки
Розмовляє
Німими
Жестами
Мовою хакі.
В акваріумі
Неповнолітніх
Безпричальних
Таланів
Загниваючий
Сморід жахів,

Землі розтискаються рани
Гримить повсякдення, гримить.
І сунеться лихо шатрами,
І спокій зухвало йдуть бить.
Потріскався мозок на друзки,
Ростуть з підземелля

Не затерти в обличчі жах,
Не змінити русло агонії…
Невідомість шукає птах,
У твоїй небесній долоні.

І без захисту, кубляться змії
Притаманні знанням нетривким…
Я згораю—

Маріонетки піднебесного вертепу
Мастили паклю на ощиреній воді.
Мотуззя ляльковода пнеться з неба
У ступі порох і посмішки святі
З лиця повій…
Життя на лот! Цей

Я викреслюю себе наніц
із адекватної поведінки
гарантуючи замурзаній бруківці
свіжу та непорочну зброю,
щоб завчасу закричати випалом
по важкоартилеричних

Під тьмою висіється сніг, хоч темінь – сумнів,
На рукояті свіжий хрест і біль безсоння.
З твоїх долонь хоч пити степ. Йде гріх відлунням –
Зібрати б з горя сьомим днем предвічний

Дихання в смороді втоми
Прейскурант «пальоний»:
З курантів чорної доби
Сиплються двохсоті гроби
З пересмаженим цукром –
Отак гуляють укри!
Долар зверху, лялька

Гумові послуги
Грабіжницької комфортности
Слабодухим непотребом
Коржем наболіли у горлі…
Зомбі з багатоповерхової могили
У них телевізор – молитовник
А водка –

Лелеки приносять згорілі листи,
Лелеча над згарищем пошта…
Пожди мене, сонце, у снах підожди –
Світанком зустрінеш кого ж ти:
Примули розтріпані десь на скарбах,
Чи може

Tired with all these, for restful death I cry…
William Shakespeare

Гукаю смерть, стоголосом луни
Гойдають гори, кидають каміння.
Убивчий подих, зло від сивини

Ніби Гелен Келлер, – «я буду, я знаю, я вірю», –
І навпомацки букви цитую долонями вшир;
Це моя діагностика – власний синдром і вимір,
Як розплющене серце судомою б’ється із нір,