Про весну

В золотій хустинці
Дорогі гостинці
Червень нам приніс.
Гляньте, як суниці
В лісі на травиці
Розсипає скрізь!
Налилися вишні
Соковиті, пишні.
Пшениці

Це хто курличе уночі
І на самім світанку?
Летять журавликів ключі,
Виспівують веснянку:

– Курли-курли, курли-курли!
Щасливі та веселі,
Ми знову в край наш прибули
До

Bye-bye, my February,
двадцять дев’ятий день.
Зими бездушної
останній поцілунок.
Спалю поліно розмальоване,
зодягнене в фату,
прикрашене стрічками
паперовими.
Мій

На чолі весни стоїть зима,
наче льодом скута радість жінки,
що з очей холодні дні вийма
та з кишень розтрушує сніжинки.

По щоках весни пливуть річки,
десь коло повік скресає

Цей березень на рівностої днів
так задубів і так закрижанів,
що на віконниці захмарних храмів
святих рівноапостольських Авраамів,
дочок небесних і благи́х синів,
посипав сніг,

Дощі роз’їли землю і втопили.
Ми ходимо у вогкому взутті.
Весна була востаннє у житті.
Ми вперше так любили – й розлюбили!

Весна в калюжах березень купала.
Я з буханця щипав

Я чую: йде весна,
нехай розтане сніг –
покотиться вода,
умиє тротуари.
І цей такий скупий
на легковажність світ
після зими
лицем в грязюку вдарить.
Та й оживе

Якийсь таємний запах у весни,
він проникає в душу, як проміння.
Тремтить, мов спомин, лиє віщі сни,
які ти жив давно і без сумління.

Леткі уривки древніх повістей
про

Ото ідеш, а навкруги – весна,
нова, пахуча і різнокольорова…
Я сам себе сьогодні не впізнав –
по жилах кров вирує оркестрово!

І я її носій – її бокал.
І сонце не помре від

Приспів:

Ой, тільки б не випав сніг літом,
ой, тільки б дощі – не зимою,
о, скільки пшениці б і жита,
о, скільки б тобі та й зі мною!

Ой, радуйся, радуйся,

Кружляє весноцві́т, мов снігові́й,
і застеляє стежку до дале́ка!
Зросла в душі захопленій моїй –
між посмішкою й радістю – веселка!

Несамовито яблуні цвітуть.
Дощем умите

Цвітіння дерев найніжніша пора —
найвище зусилля краси і добра…
Як чуйно ступаю в зелену країну,
де соком дощів пахне тепла кора!..

Це все ще присниться: і ці дерева,
і

Тепер, як ніколи,
відмовить педаль –
ходила я гола,
одежі не жаль,
не жаль аметистів
і грошей не шкода!
Заграла весна!
Пробудилась природа!

В кімнаті з вікнами на весну
цвітіння вечорове в’яне.
Я у теплі твоєму скресну,
зерно, просвітлене і тьмяне,
найзолотіша із піщинок!

Я над тобою. Твій спочинок —
немов

Ой летить веселик,
Мудрий та веселий
Загадковий птах.
Крила паперові,
Ноги пурпурові,
Сонечко в очах.

Він летить, курличе,
Тепле літо кличе
Піснею здаля.
Не

Із задертими носами
По снігу помчали
САНИ.
А як зміниш
А на И,
По снігу помчать
СИНИ.

Жайвір у небі
Понад Десною.
Жайвір вітає
Землю з весною.
В небо високе
Радісно гляну —
Жайвір дарує
Пісню весняну.

Вихрує десь хурделиця лиха.
Та вже стернею й талим снігом пахне —
То дужий вітер з-над лиманів тягне
Й грудьми гарячими на землю наляга.

І гуси й пісня: Ой,

Його зозуля на крилі принесла
І птаство будить у гаї “ку-ку”,
Рибалка-вітер променисті весла
Занурює у повінь гомінку

Густих ланів, росистих, колосистих
Висвистуючи пісеньку

Вже пройшла весна-красна,
Літнє небо – сонясне,
Прокидаюсь, – до вікна:
Вже розквітнув соняшник.

Гордо голову підвів,
Зорить у віконечно,
Любо соняшник розцвів,
Як