Про весну

Коло чаплиної дачі
Куличок маленький плаче:
— Скоро осінь, скоро осінь,
А у мене ноги босі.
Рогозові черевики
Ще на мене завеликі.
Босоніжки замалі —
Натирають

Обережний, хитрий лис
До нори вечерю ніс.
Біг додому лісом лис,
Шелестів над лисом ліс.

* * *

Солоний вітер після зливи
Трусив щосили синю сливу.
Упала буква «Л» зі

У зеленім верховітті
Павучок розкинув сіті.
Вранці робить перевірку,
А у сітях — що це? Дірка!

Від досади, від невдачі
Павучок ледь-ледь не плаче:
— Ай-я-я, така

Знову сівалки в полях
Трудяться з ранку до ночі,
Знову на теплих вітрах
Жайвір у небі тріпоче.

Знаю: це він навесні
Співом поля засіває,
Щоб колосились пісні
Нашого

Де варили бринзу чабани,
Забілів катран серед весни.

Де іржали коні, квітне мак,
Де копитом били — копитняк.

Де стогнала поночі сова,
Піднялась мохната сон-трава.

А

Зеленим променем весна
Повідмикала води,
А доторкнулась до зерна —
Зазеленіли сходи.

Відкрила очі сон-трава
І глянула із гаю:
Весна зозуль із рукава
На волю

Вже півень на воротях
Кричить: «Ку-ку-рі-ку!
Розквітла абрикоса
У нашому садку!»

Навколо абрикоси
Під музику бджоли
Взялися ми за руки
І пісню завели:

«Ой

До ласкавого сонця,
Що прогнало мороз,
Відчинились віконця
На гілках абрикос.

Виглядають, як діти,
Із віконець в садах
Абрикосові квіти
З молоком на вустах.

Цвірінь, цвірінь,
Іде теплінь
На іменини трав.
Готуй човни,
А сани кинь,
Бо сніг водою став.
А ще готуй
Ріллю м’яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у

Ще не розмерзлася земля,
А вже над борозною
Вітає жайворон поля
З весною молодою.

Гукаю в небо голубе
Я жайвору дзвінкому:
— А ми вітаємо тебе
З поверненням додому!

Є на світі крамарі —
два хитрющі Снігурі,
що пекли торти медяні
на Медяній на Горі.

І пекли торти два дні —
білі-білі і смачні,
тільки клали в торт для сміху
Снігурі

Човен вигріває спину
проти сонця і марить,
ніби хвилі й хвиленята
лоскочуть йому боки
і сміються.

Кульбабка з самого ранечку
старається
пригарнити наш двір.
Оберімо її князівною
на цілу весну!

Запроси мене до вальсу
Під сполоханим дощем!
Твої плечі – мої руки,
Серця стук і серця щем.
Все кружляє – дощ вальсує
падає на гори листя.
Моє щастя, моя

Одягнула вінок із пташиного пір’я
сукню прозоро-білу,
насвітанку, розкинувши руки тендітні,
у блакитне безмежжя злетіла.
І посипались сльози на землю дощами,
насінням рослин

Дрібний весняний дощ прозорими слізьми
сьогодні омиває столиці панораму.
Мовчання має сенс, то ж краще – помовчи
не говори словами про почуттєву гаму.
Не говори про світ, як

Тісно.
Чорна, як мармур, ніч.
Не тісно лише в польоті.
Стогнуть жінки і кричать півні.
Кіт, мов білий глечик, на плоті.

Весна, як повстання, прийшла сюди.
Заплескали

І знов весна.
І знову все так само…
Високовольтні струни, гул мостів…
Печаль глибока, як могила мами,
І тихий сон – мов голос у воді.

Твоїм волоссям даль моя

Весна! По тілу ринуть соки,
Набрякли вени і думки,
Готові вибухнуть в струмки
Життям і почуттям високим.

Весна! Хто на твоїм крилі
Ввійде до мого серця?
Чиї ясні

Весна – як революція мені.
Зима пішла у землю, мов кровина.
Немов стріла на вороній струні,
Дніпро лежить і нитка журавлина.

Цей світ вишневий кольору луски –
Мов сон