Про весну

Мені братик упіймав
Чижика малого.
Йому клітку приладнав
Я біля порога.

Хай співа, висвистує
І клює зернята.
Я на зиму чижика
Заберу до хати.

Дуже чижик

Прилетіли, гуси
Навесні,
Буде веселіше
Біля них мені.

Скоро-скоро гусочка
До гніздечка
Покладе гарнесенькі
Голубі яєчка.

А з яєчок гусоньки —
Пух-пушок

Сіє дощик голубий,
Поховались голуби,
Чижики, й горобчики
І дівчатка, й хлопчики.

Тільки дощик перестав,
Заяснів і ліс, і став,
А над ними райдуга
Вигнулась

Іде весна, іде красна,
І сонечко всміхається,
І перші квіти-проліски
Крізь листя пробиваються.

Пливе весна на човнику,
На човнику сріблястому,
А ми її

— Весно, красна весно!
Що ти нам принесла?
— Хлопчакам — кленові дудки,
А дівчаткам — по віночку
Із любистку, з м’яти, з рутки,
З хрещатого барвіночку!

Лугом поміж квітами я іду,
Пісеньку-весняночку я веду.
Склала я цю пісеньку голосну
Про гаряче сонечко, про весну.

Батьківщино сонячна, рідний край!
Тут топчу я стежечку з

Я по траві ходила,
Спідничку заросила.
Сварила мене мама,
Сварила-говорила:
— Ой, донечко-недбахо,
Яка ти незугарна:
Була ж ота спідничка
Новісінька та гарна!
Я мамі

Іще мороз
Береться на зорі,
Ще поле вкрите
Сніжною габою,—
А трактори
В колгоспному дворі
Готові до сівби,
Немов до бою!

На яворі — сонячні бризки,
Парує поораний лан,
Берізки, берізки, берізки
Вдяглися в зелений туман.

І човен на річці, мов цятка,
У синю пливе далину…
Дівчатка, дівчатка,

Як прийшла весна-красна,
Не складала рук вона:
Спершу пташку із мандрівки
Повернула до домівки,
Потім з хмари на лану
Полила озимину.
Сонцем бризнула навколо,
Трактор

бігали квіти садами і луками
бігали бігали
в кожне вікно заглядали
і в’яли
найчарівніші
падали в серце насінням
і не приймались

а в серці видніло
на

На велику квітку –
велика бджілка,
на мале квітеня –
бджоленя:
оска така,
ледве мріє,
тонко-тонко
дзуміє.

Сиділа Ніч Темна
Під Золотою Брамою,
Не хотіла Сонця
До ясного світу
Пускати.
Сиділа, сиділа,
Поки й задрімала,
У тиху траву упала.
А сонце-золотодонце
На гору

Прилітала синичка
До баби в гості.
А баба біла-біла
Білим морозом її поїла,
Морквинкою годувала,
Мітлою горобців одганяла.
От раз прилетіла синичка
До баби уранці

Білий дід
Білою мітлою
Білу стежку мете.
Мете, мете –
Не вимете.
Прийшов собі
Хлопець,
Ясний Березень –
Біла стежка втекла,
Зелену казку
Згубила,
По

З багряного крутосхилу
летить за листком листок,
а хвиля переболіле
виплескує на пісок.

Тужно курли осіннє
б’ється у синє скло,
і тінню крила у плині
спливає твоє

А вже в моїм теремі злотоверхім
покрівля розвалена…
І хмари горять над степом,
і птахи кричать віддалено.

Як бігла в степу за літом,
як бігла разом із вітром,
так на бігу

Зима відступає.
На вулиці мокро.
Іржава бурулька
Висить,
Наче морква.

Від променів сяє –
Поглянути любо,
Аж сонячний зайчик
Облизує губи.

Ще під інеєм човен лежав без весла,
Ще не скреснув мороз, далина не воскресла —
З того боку снігів задиміла весна,
Білим димом снігів засиніло за Десну.

Я тебе обнімав, говорив,

Наїлися шпаки снігу — співать перестали.
До шпаківень, а в шпаківнях вітри ночували.

Один вітер — Вітер Грудень, другий Вітер Січень.
Третій Лютий, льодом кутий, дощами