Про Україну

Ах, не смійтеся ви наді мною, —
Не для вас я Вкраїну люблю!
Не для вас виливаю ці сльози з журбою,
Що ніхто їх не бачить нічною добою,
Коли довго від думок не сплю.

Не

Був собі Хлопчик дуже жвавий,
Моторний і цікавий:
До всього придивлявсь
І пильно прислухавсь;
Що між собою скажуть люде —
Почує, довго не забуде.
Наслухавсь він, що дуже

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.

Заглядає в шибку казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.

Ой біжи, біжи,

Дух народів горить,
дух народів — “мов жрець”.
Тільки в нас як було: ті ж раби,
ті ж підгінчі…
О прийдіть же, прийдіть, Маккавея мечі!
Спалахніте, вогні Леонардо да

У темнім лісі, за горами,
Зібравсь усякий звір:
Вовки, лисиці з ховрахами,
Зайці дурні, шкодливий тхір
І ще там деяких чимало
Безпечно в лісі панувало.
Була і пасіка у

Как свободу пленник,
Я люблю наш сад;
С каждою весною
Я ему так рад.
Что ни говорите, —
Всем мила весна,
И в саду, и в жизни
Радостна она.
Соловьи щелкают,
Дышит

Маленьке — не смішне,
Адже мале і зерно,
Що силу велетням і геніям несе.
Мале тоді смішне,
Коли воно мізерне,
Коли себе поставить над усе.

Але, скажіть, хіба такого

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я

Веселий господар Дем’ян
Любив гостей на бесіду скликати.
Він був багатший від усіх селян,
Всього доволі мав, було чим шанувати.
Вподобався йому найбільше Клим,
Земляк хороший,

Світле свято гримить. Вся Москва аж сіяє.
Красну площу стряса від оркестрів, промов.
Це ж Ленін до себе титанів збирає, —
ще й мала Наталюся стоїть, де Хрущов.

Ой ви славні

Як ударили у дзвони —
Покотилася луна!
Як у труби затрубили —
Відгукнулася луна…

Тож діброва засміялась,
Зашовковилась трава.
На корогві на червоній
Опромінені

Обмивши губи в нарзані чи в каві,
Дожовуючи свіжий бутерброд,
Ви стаєте великі й величаві
І любите Вітчизну і народ.

Ви чуєте народні віщі думи,
Його тревоги берете в

Ми думаєм про вас. В погожі літні ночі,
В морозні ранки, і вечірній час,
І в свята гомінки, і в дні робочі
Ми думаємо, правнуки, про вас.

Ми думаєм про вас — і тому наші

Що ярами глибокими, степом та лісами
Йшли козаки проти хана, блискали списами.
Гей, іржали ситі коні, вороні й булані,
Майоріли короговки у густім тумані.
Попереду на баскому на

Сійте в рахманний чорнозем
з піснею, грою…
Над долиною, низом —
сонце горою!

Робіте — прокинувся вулик.
Тверезить земля:
од вас я, од вас тільки волі —
жодних

Земляче коханий,
Наш голубе сивий,
Тобі наш привіт!
До правди прихильний,
Прожив ти на світі
Півсотеньки літ.
    На рідному полі
    Співучую долю
    Вподобав ти

І
Іду полем чистим,
Гляну оком бистрим –
Хвилюються жовті ниви,
Житом колосистим.

Уродило жито,
Та нікому жати:
Пішли наші хлібороби
Списами орати,

Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.

Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і

Вон за реченькой, за быстрою,
Лес густой вдали виднеется!
Ах! когда б мне крылья быстрые,
Полетел бы я стрелой туда!

Там, за лесом, есть слободушка,
Не богата, не

Ішли у город дечого купити
Два чоловіка із селян —
Гордій та Севастян.
Гордій умів на світі жити,
Куток свій щиро поважав,
Далеко щастя не шукав, —
Шукають щастя