Про Україну

Я гуляю здовж потока,
він хрустально-чистий,
він спадає
і співає,
ще й сріблясто-бистрий.

І по цей бік,
І по той бік
беріжки зелені,
хочеш спрагу погасити

Я беріжка потік тече вдолину,
Залишає рідну полонину,
По камінню-плитах він стрибає,
Піниться сріблясто і співає,
Вириває з кореня смерічку
І впадає в плесо, в тиху

В багатій Празі на майдані,
На “біржі праці” він стоїть,
Від голоду неначе п’яний,
Зубами в студені скрипить.

Шукає праці й не знаходить,
А без роботи він — жебрак,
І ось

Звідси гори, звідти гори
Попід гори звори,
Ще й потоки протікають,
Піняться, співають.

Далеченько гори сині,
А поля зелені,
Тільки ниви жовті, наче
Ковдрами

Віки пройшли понад Карпати
У боротьбі твоїй нерівній,
Бажав ти пута розірвати,
Зажити в Батьківщині вільній.

Не раз відчув під батогами
На власній шкурі панську

Добра мати у роботі
Із дітьми в турботі,
Їх купає, повиває
І грудьми плекає.

Їх вона безмежно любить,
Гладить і голубить,
І колиску їм лаштує,
Пестить і

Засвітило сонце ясне
На ту Верьховину,
На мою країну,
Відознало світом кажду
Глубоку долину.

Простирає свої лучі
По кождій долині,
По тій Верьховині,
Цілуючи чорні

Посадила дві черешні
В моїм городочку,
Черешні ся розвивають
В зеленім садочку.

Ластовиця прилетіла,
Весна зелененька,
В яворині закукала
Зазуля

Коло млина яворина
Лист ся розвиває,
В яворині зелененькій
Голубка літає.

Тече вода з під города
Вода студененька,
Гуляй, гуляй в яворині
Голубко

Посвячую п.о. А. Волошинови

Попід тоті сині Карпати
Боровся ти за святу волю,
Щоб ржаві пута розірвати
Здобути дітям кращу долю!

Терпів муки, що в день і в

Ти у гробі, ненько Україно,
Заснула під зелененьким дерньом,
А ми собі ноги покололи,
Як до тебе йшли — колючим терньом.

Тілько Голгофта й хрест перед нами
І ми несем його,

Люби рідну мову, миле руське слово,
Єї не встидайся, за ню бийся в грудь,
За то рідне слово будь готов до всього
Та знай, що ти Русин, того незабудь.

Знай, що ти є сином

Коли ти правдивий Боже — бач і плач!

А не смійсь над нами,
Не катуй катами
І не розпинай.

Спусти їм на доми,
Блискавки і громи,
Огнем їх пали.

Спусти синє

Звідки той плач і те ридання,
Чи се прокляття, чи прохання?…
Се плач, страдання України,
Там кров залила всі руїни,
Гієни забенкетували,
Вірли очи пють…
Коли пожежі в скарб

Дивлюсь на повінь, що прийшла,
Дивлюсь на грізну воду;
Се плач і сльози і журба
І кров мого народу.

Там далі гори, береги,
Тут самі доли: ровінь,
По горах в путах ті

Невжеж тебе, ти мій народе
Хотят знову дурити,
И ти даєшся, тим пяницям
Зажмуряоч водити?

Завело тя у тьму далеко,
Злобне племя монголське,
И ще д тому на твоїй

Пийте кров, отрову?
Пийте до розсади!
Але й не чекайте
Братської поради.

Я вас не пораджу,
Пийте дале, пийте,
У тьмі, без науки,
Як бидлина жийте.

Придайте им

Скільки я страдаю,
Слези утираю,
Що у тобі все так сумно,
Бідний, ти мій краю!

Горе моє, горе!
Сердце моє коле
Нераз плачу, тай думаю:
Долеж наша, доле!

Болюж

Сама собою річка ця тече,
Маленька річечка, вузенька, як долоня.
Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
Маленька донечка без імені іще.

Вона тече в городі в нас під кленом,
І

Болиш?
Боли ж!
Боли,
Бо лине крик
Від можа і до можа Україною,
І панський перехняблений язик
Хрипить над нею стомленою слиною.
І меч горить над гривою коня,
І паля