Про школу

Первовесни блакить
співа мені, дзвенить.
І кладочку гойда
розкована вода.

Немов тремтюча нитонька
синиччин голосок.
І зошити, і читанка
забуті на часок.

І де я

Раділи жовтенята
Юрко, Тарас і Ната,
Оксаночка і Вірочка —
Вся жовтенятська зірочка:
Їм дали вожатого,
Вожатий з класу п’ятого,
Він зветься Вася-піонер;
Цікаво буде з

Не вчив би вірш нізащо.
Нам двійка — не завада.
Та в класі, бач, нещастя:
У нас жіноча влада.
І як це ми обрали
На старосту дівчисько?
Бач — організувала
Своє дівчаче

Підводяться будинки,
Росте новий район.
На вулиці — кабінка,
Загальний телефон.
Виблискує яскраво
Прозора дивина,
І школярам цікаво:
Невже вона міцна?
Хтось перший

— До збору ще якраз година! —
Сказав дружкові піонер.
Хлоп’ята вийшли з магазину
І подалися просто в сквер.
Вони тримали по обнові:
Ножі гарненькі кишенькові,
У кожного два

Прозвали Коротулькою.
Гримів у класі сміх.
Мій друг Левко Борулько
Сміявся довше всіх…
Я образилась до сліз,
А він з порадами поліз:
Ти, Коротулько, не барись,
Ти

Був у класі Язичок,
Язичок
Без кісточок;
Без упину
Торохтів:
На хвилину —
Двісті слів!
Заявив
На зборі клас:
Язичок
Замучить нас!
Дуже просим,
Щоб

Він з книжкою цікавою
Прийшов у п’ятий клас
І «консультантом Савою»
Став за короткий час.
«Про стилі плавання» — така
Цікава книжка у Савка.
То ж за ним біжать

Жила-була в класі
У третьому «А»
Проворна Підказка,
Подружка моя.
Літала по класу
Із швидкістю вітру…
Любив я її,
Винахідливу й хитру.
Мене викликають —
У класі

Рівно вісім. Вже пора.
Виряджають школяра.
Баба внука зачесала
Волосок до волоска.
Мама куртку застібала
До останнього гачка,
Підтягнула комірець —
Ну школярик —

Ой, Марійко-ученице,
Ти куди біжиш така,
Що розпатлані косиці,
Забинтована рука?
Чом коліна, як на сміх,
Визирають із панчіх,
А на синьому жакеті
Білий ґудзик, як

Тимко разів три не поснідав у школі
І грошей зібрав на покупку доволі.
Він викликав друга Грицька в коридор
І тихо шепнув йому: — Єсть «Біломор»…
Подалі від класу,
У темнім

В класі мріяла Галинка:
«Я не Галя,
Я — сніжинка.
Я кружляю,
Я лечу
І граматики не вчу:
Бо навіщо балерині
Ці нудні дієвідміни?»
Де ми Галю
Бачим

Дзвенить дзвінок.
Скінчивсь урок.
Узявши старт
Від крайніх парт,
Зелена «бобка»
В двері класу
Летить, як пробка
З пляшки квасу.
Це так Антон
Спішить в

Здається, немає у школі
Дівчатка старанніше Олі:
І галстук у неї в порядку,
І плаття загладжене в складку,
І в зошитах в дні перевірки
На кожній сторінці —
п’ятірки!
А

Легкий, дзвінкий і чистий
Сурми веселий спів.
Сурмач — хлопчина
з хистом! —
Вожатий заявив.
А табір раптом поміча:
Псується вдача сурмача.
То був хлопчина тихим,
То

З Кузьмою в нас не дружать хлопці,
Чому — зміркуй, читачу.
Кузьма кричить на кожнім кроці,
Що любить правду наче.
І можеш вірити мені —
Кузьма не бреше ані-ні,
Лиш входить

Поясни мені, Тимку,
Дивну справу отаку:
Ти уроку не учив,
Як п’ятірку заробив?
Бо, на щастя, знову,
Як писав письмову,
То собі не довіряв —
До Яринки заглядав.

— О, як ми ображені гірко без міри!
Нас двадцять чотири,
Нас двадцять чотири,
Нас двадцять чотири брати кольорові
Жило у чудовій картонній будові.
Були ми блискучі; довгасті,

Було колись…
Ув актовому залі,
Ще навіть пломінь сесії не згас…
Так гучно і так шепітно лунало:
— Панас, Панас… лови… але не нас.

Не думалось, не зналось, не гадалось,
Що