Про школу

Просять ляльки, просять
Сумно, як ніколи:
“Не лишай же нас, Марійко,
Ідучи до школи…

Дорога далека,
Торбинка важкенька,
Там діти великі,
А ти ще

Гей, нема то так нікому,
Як школярику малому:
Він не журиться ніколи,
Взяв книжечки — і до школи!

А в тій книжці малюночки,
А в тій книжці співаночки,
І наука, і

Вересень щедро сонцем зігрітий.
В школу повсюди
сходяться діти.
Квіти барвисті в них у руках,
Вогники щастя ясніють в очах.
В кожного радісна усмішка сяє.
Дзвоником першим

Впала ожеледа
З високого неба, —
Чого ж мені, чого ж мені
До шевчика треба?..

Треба мені, треба
Чобітки пошити,
Щоб по ковзькій ожеледі
До школи ходити.

Впала

Туки-таки… По кімнаті
ходять ходики окаті.
Туки-таки, туки-так —
біга стрілка золота.

В тій хатинці із металу
проживає Калатало,
і товчеться, і кахика —
туки-таки,

Засмутилось кошеня –
Треба в школу йти щодня.
І прикинулося вмить,
Що у нього хвіст болить…
Ой, ой, ой! Ой, ой, ой!
Ой, ой, ой! Ой, ой, ой!
Що у нього хвіст

Це не вигадка, не казка,
Що віднині я — школярик.
Ось портфелик мій, будь ласка,
А в портфелику — букварик.

А в портфелі акварелі
Грають барвами м’якими.
Є і зошити в

— Завтра в школу! Завтра в школу! —
Тільки й чути у дворі.
Знову братика Миколу
Мама збудить на зорі.

А мене будить не треба
— Збудить сонечко мене.
Встану я, коли край

Правда ж, мамо, я великий?
Сам взуваю черевики,
Зашнуровую шнурочки,
Сам вбираюся в сорочку,
Сам лице і руки мию,
Сам зачісуватися вмію,
I не плачу я ніколи…
Скоро вже

Андрійко наш уже школярик:
Іде з портфеликом в руці,
а в ньому зошити й букварик,
пенал, планшет та олівці.

Андрійко добре вчить уроки,
бо хоче вміти й знати все.
Додому

Що нас жде в Новому році? —
Дні й весняні, й зимові,
що не день, на кожнім кроці —
відкриття й знання нові.

Будуть знов заняття в школі,
любі друзі й вчителі,
і дива, що

1

Цвітуть красолі у саду
вогняно-жовтим цвітом.
А я до школи вже іду —
пора прощатись з літом!

Нарвала я в садку у нас
з красоль букет яскравий,
щоб принести з

Їх, епіграмо, омини.
Нехай во здравії вони
живуть: у них важка печать –
вивчати нас і нас повчать…

Жовтіє листя на тополі.
Летять у синяві хмарки.
Відкрито навстіж двері в школі —
ідуть до школи первачки.

З гілок тополь злітає листя,
кружляє й падає до ніг.
Уперше

М.Ф. Опаленик

Той не бачив батечка, ну, а в того батечко
вимагає чуйності до свого синка.
Стоїте, розгублена, у дешевім платтячку,
ще струнка для дзеркала, для села –

І казати навіть сором,
що під нашим осокором

30-40-50
на мотузочці висять.

Як висять, чому висять,
і чому аж 50?

І чого казати сором,
що насправді тільки 40?

Познайомилися хлопці в санаторії,
Кожен називати став професію:
— Я шахтар.
— Я викладач історії.
— Я артист. А ти?
— Я — син професора!

– Красота! – кричить Оксанка.
– В чому річ? – питає Мила.
– Я ішла до школи ранком
І свій ранець загубила!
– Чом же рада ти страшенно? –
Каже Милочка Оксанці.
– Бо із

Хвалився Ігор-брехунець
Івасику малому:
– Є в мене дома олівець
Сто кольорів у ньому!
– А чи великий він?
– Ого! Як від землі до стелі!
– А в чому ж носиш ти його?
У

Сніговиця замела
Всі дороги до села,
Всі дороги і мости —
Ні проїхать, ні пройти.
Лиш гудуть стовпи кругом
Та антени над селом.
Це вони несуть до хат
Телефільми для