Про школу

Запросив директор школи
Це вже в котрий раз! —
Матір лобура, що ходить
У десятий клас.
— Угамуйте свого сина,
Вчора ваш Петро
Семикласницю затиснув
І зламав ребро.

Він не задній, не передній,
План виконує сяк-так.
По району він — середній.
Так і зветься — середняк!

Бо міркує наодинці
Голова собі тайком:
«Спокійніше в серединці,

Як почав начальник главку “видавати” анекдоти,
Розсмішив своїх підлеглих, всі іржуть, як ідіоти.
Лиш один стоїть скривившись, треться-мнеться біля столу.
— А до тебе не доходить? —

Згадую пам’ятний вечір,
Пам’ятний батьків урок.
Взяв мене ніжно за плечі:
— Слухай пораду, синок!

Бачу, що маєш охоту
Вірші складати, пісні.
Вибрав нелегку роботу!

Учителька в другім класі хлопчика питає:
— Скільки татко твій за місяць грошей заробляє?
— Вісімдесят карбованців,— відповів Аркаша.
— А як ділить між собою їх родина ваша?
—

Двох онуків дід старий
Посадив на руки
Та й розказує казки.
Слухають онуки.
Раптом меншенький спитав:
— А скажіть, дідусю,
Ви ходили в перший клас?
— Та ходив,

Емма має атестат.
Що робити з Еммою?
Треба Емму влаштувать
В сільгоспакадемію.
На екзамені доцент,
Зла така особа,
Зразу ж Еммочці звелів,
Блимнувши спідлоба:
—

Повернувся першокласник із занять додому.
Ніс в чорнилі, мов мазнули квачиком по ньому.
— Що з Тобою, мій синочку? — засміялась мати. —
Та невже ти в школі носом учишся писати?
—

Цілий рік студент провчився
Майже без просвітку
Та й приїхав відпочити
До батьків улітку.
Вклала мати сина спати
З дальньої дороги.
— Глянь-но, що він, — каже батько,

Виступав приїжджий лектор
На колгоспній сцені.
А слова були у нього
Мудрі все та вчені:
— Адекватно — дедуктивно
— Ерго — апріорі —
Ірреальний — консеквентний —

Прісі, Павлики, Парасі…
Сорок душ сидить у класі.
Сорок душ — і всі вони
Дуже хочуть тишини.
І тому весь час звучить:
«Тихо!», «Тихше!», «Замовчіть!»
— Тихо! Тихше! Ну

— Чому ти спізнився до школи?
— Учитись не пізно ніколи!

Хоч було Федькові страшно —
Подолав він переляк.
Бивсь хоробро і відважно!
Ну, а трапилось це так:

Порішили учні в школі,
Роботящі вчителі
Посадить стрункі тополі
У

Просить матуся Миколу:
— Синку, внеси мені дров!..—
Ледар скрививсь і про школу
Мамі нагадує знов:

— В мене уроків багато,
Сила задач і письма…—
З п’ятого поверху мати

Подібні до тих, що в небесному світі —
“Хвостаті комети” є в зошиті в Миті:
На кожній сторінці по дві і по п’ять.
Різниця лиш та, що вони —
Не летять.

Нехай би летіли, як

— Колектив, — сказав інспектор, —
Справді, в школі тій могуч,
Де Засіданько — директор,
А Нараденко — завуч.

Як зізвеш усіх на збори, —
Не вміщаються у клас!
Тож беру я

Із рогатки Гнат завзято
Бив на вулиці котів,
Вдаючи, що він з гармати
Б’є в Антарктиці китів.
А коли до дошки в школі
Довелось йому іти,
Переплутав мимоволі,
Де КИТИ,

Скоро я піду до школи.
От зберуть врожай із поля,
Повезуть на трудодні,
Значить — в школу час мені.
А сестриці ще не час,
Бо вона маленька в нас —
Не запишуть в перший

Розгорну ввечері атлас Петрі,
Четверту, здається, мапу…
Доле! З буденних нетрів
Не поїдеш нікуди, мабуть…

Подивлюсь стомлено правді в вічі:
Ліжко знайоме, книжки у

Майже рік сиджу, мов кріт, на хуторі.
Вже й листів твоїх не відбираю.
Інколи копаюся у Мутері
Та в пікет з одним знайомим граю.

От книжок коли б хоч з пуд одержати!
Все ж не