Про школу

Я сам в себе уверен,
Я умник из глупцов,
Я маленький Каверин,
Лицейский Молоствов [1].
_____________

Колись я в себе гостя мав,
його я радо призволяв,
бо до обіду саме всівся.
Той гість нажерся і напився.
І знову п’є, і знову їсть.
І що ж? Бере встає той гість —
і до

Стара будівля — білий світ;
Перекосивсь, схиливсь, осів.
Коли ти ходиш в нім,— пильнуй,
Щоб часом лоба не розбив.

Націлився на тебе слуп…
Схили чоло, не будь дурним!
“Я

У місті півень не співає —
Уранці будять нас трамваї.

В першім вагоні — робітники,
Їх на заводи кличуть гудки.

В другім вагоні їдуть службовці,
В руці газета, портфель при

Серед невігласів, упевнених, що путь
Знання правдивого лиш їм відкрита, будь
Ослом, як і вони, бо довговухі судді
Усіх, хто не осли, кафірами зовуть.

Цей світ і дня мені не дав прожить на волі,
Своїми втіхами не тамував він болі.
Довгенько вчився я в його суворій школі,
Та не скінчив її, не став я майстром Долі.

У третьому класі — тверді лавки,
Там ідуть селяни й робітники!
Ось дві бабусі, у них сусідка —
Якась весела дебела тітка;
Вона без квитка перевозить у кошику
Півника-співника

1] По обрію, мов із морського лона,
2] Біліючи на східному шпилі,
3] Зійшла кохана ветхого Тіфона.

4] Гра самоцвітів на її чолі
5] Холодної тварини вид створила,
6] В якої

1] О вбога благородносте, в нас кревна!
2] Що ти живеш між вихвалянь і слав
3] Тут, де любов у нас не дуже ревна, —

4] То зовсім я б тому не дивував;
5] Бо навіть там, де шлях

Чим відзнача ліцей частіш
Свої священні роковини,
Тим сходиться несміливіш
Сердечних друзів гурт єдиний,
Тим рідший він; тим празник наш
У радощах своїх сумніший,
Глухіший

Мамко, мамко, куп мі книжку,
Тинту, папір і табличку,
Бо я піду до школи
Учитися поволі.
Повідають, що у школі
Діти знають доброй долі,
І я би хотів знати,
Як ся треба

Була робота у вола:
До школи одвезти стола.
А віл сказав ослу:— Бери ж
Та одвези стола скоріш!

Осел сказав: — Чого це я? —
І миттю цапа зупиня:
— Стривай, рогачу! Маєш

Рідна мова в рідній школі!
Що бринить нам чарівніш?
Що нам ближче, і миліш,
І дорожче в час недолі?!

Рідна мова! рідна мова!
Що в єдине нас злива, –
Перші матері

«Завтра!.. Кажуть би то, завтра
Вже напевне виїздить…
Треба всі свої манатки
В скриньку власную вложить.

Позбирать книжки та зшитки…
Так одразу й не збереш!
Що куди

Кицьки Нявки іменини
Швидко, швидко надійдуть;
Віншувати до хатини
Всі котяточка прийдуть.

Віншувальну пісню учать
Щонайкращі голоси,
Бас і тенор вже м’яучать,
І

Молоточок-молодець,
Ось гвіздок, а он стілець.
Я гвіздочок за гвіздочком
Забиваю молоточком.

Гляньте — за хвилинку
Приладнав я спинку,
А тоді ще трішки
Підкріпив дві

Миряне, слухайте, щось маю вам сказать:
От сих різдвяних свят, на самої Меланки,
Дурний школяр Денис, запрігши шкапу в санки,
Із школи поспішав до батька ночувать,
Щоб завтра по

В школі хлопчик ясноокий
Руку підійма.
— Чом в Шевченка у Тараса
Орденів нема? —
Вчитель каже: — Як поета
Полюбив народ,
То йому уже не треба
Інших нагород.

Школярі на вигоні
У футбола гралися,
А до їх портфеликів
Цуцики добралися.
Та як стали гризтися,
Сукині синочки, —
Розтягли портфелики
На дрібні шматочки.
Про таку

Він не задній, не передній,
План виконує сяк-так.
По району він — середній.
Так і зветься — середняк!

Бо міркує наодинці
Голова собі тайком:
«Спокійніше в серединці,