Про природу

Підчаший! Чим тепер я серце заспокою?
Від хмелю дивного я на ногах не встою!
Від пуху юного, що на твоїм обличчі,
Зима життя мого зробилася весною.

1] В те вірили народи, нині зниклі,
2] Що шле навкруг любовний шал вгорі
3] Ясна Кіпріда в третім епіциклі.

4] В старих цих заблудах вони, старі,
5] Не тільки їй у пристрастей

Чи діждемо жаданого спокою,
Чи дійдемо до хати над водою?
О, як я хочу після тисяч років
Зійти з землі хоч травкою малою!

1] Зійшли ми аж на верх камінних сходів,
2] Де вдруге вужчала височина
3] Що розгрішає всіх, хто б нею сходив.

4] І тут карниз, дорога і стіна
5] Вилися, як і нижче, безкінцеві,

Спокійно їж і пий, ходи собі в киреї,
Якщо це праці плід, дбайливості твоєї,
А решта… мудрому ціна її відома —
Й життя коштовного він не складе за неї.

Це небо множити уміє тільки втрати:
Приводить одного, щоб іншого забрати.
Якби народжені про наше лихо знали,
Чи хто погодився б на землю завітати?

Питальник
Був собі колись
До всього страх цікавий.
Мав той значок
Такий гачок,
І скрізь
Питання ставив.
А коли відповіді він
Втямки не міг узяти,
Своїм

Тиха-тихісінька
Ця моя пісенька…
Хто ходить ніччю по вулицях висілка?

Може, то з казки донька царева
Бродить безсонна, бо шепчуть дерева?

Може, то ходять сон та

1] “Владико воїнства, предвічно сущий,
2] Возславим тя, счастливії огні
3] Всегда во царствіє сіє несущий!” —

4] Так заспівавши, в вири огняні
5] Ця сутність одлетіла по

Минають весни, зими пробігають,
Листочки книги нашої гортають.
Пий, не журись! I лікарі, крім хмелю,
Ніяких ліків од журби не знають.

1] “О Приснодіво, доню свого Сина,
2] Сумирне й найвеличніше з сердець,
3] Надіє вічного добра єдина!

4] Подарувала людству ти вінець
5] Облагородження, і стати твором
6]

Поволі рідшає хмарок легкий туман.
І осріблила ти і спорожнілий лан,
І води стишені, і півзаснулі гори,
Далекий друже мій, сумна вечірня зоре!
Люблю, як блимаєш в небесній

Щоночі у сні бачу, мила, тебе
З привітним на устах вітанням
І кидаюсь я тобі, мила, до ніг
З гірким, безнадійним риданням.

На мене журливо так дивишся ти,
Хитаєш собі

Чи звір реве в лісу глухім,
Чи трубить ріг, чи грає грім,
Лунає спів в гаю нічнім —
На кожен звук
Ту ж мить у просторі пустім
Твій чути гук.

Ти чуєш туркоти громів,
І

Лютує буря
I хльоскає хвилі,
І хвилі від люті у піні встають,
Як башти гойдаються, плинуть,
Білі запінені хвилі.
Кораблик притомлений
Здереться на них —
I падає

…Знову довелось
Відвідати місця, де я провів
Два роки непомітні у вигнанні.
Вже десять літ пройшло з тих пір; багато
Змінилося для мене у житті,
І сам, земним скоряючись

1
Бог створив спочатку сонце
І зірки під небозводом.
А щоб піт з чола не гинув,-
І воли створив він згодом.

Сотворивши диких левів,
Звірів грізних, дивовижних,
Він,

Я пережив свої бажання,
Я розлюбив юнацькі сни;
Лишилися мені страждання,
Порожні вицвіти весни.

Під бурями лихої долі
Зів’яв квітучий мій вінець;
Живу в самотнім, вічнім

Ворон ворону навстріч,
Ворон ворону навклич:
“Де б нам, ворон, погуляти?
Як би нам про те прознати?”

Ворон ворону в одвіт:
“Знаю, буде нам обід;
В чистім полі при

Я спитав, узявши сир:
— Звідки в ньому стільки дір?
Забурчав індик од хати:
— Справжнє диво, що й казати!

Кукурікнув півень чемно:
— Тут питатися даремно!
Засмутилася