Про осінь

О, це осіннє журавлине “кру!” –
Листя вмира
і на брук осипається.
Все повертається на правічний круг.
Все повертається… все повертається.

Сивий мій друже…
Ах, сивий мій

В городі вже копають картоплі,
Тріщить в огні бадилля. Сивуватий
Лягає дим. Співають десь дівчата,
І ген курличуть в небі журавлі.

Ми вибираємо картоплю із землі,
Та більше

Щоденно я блукав осінніми гаями,
Але ніколи ще не знав на самоті
Такої світлої хвилини у житті,
Як в Голосіївському лісі цими днями.

Там гай березовий зустрів мене ласкаво.

Носить листя їжачок,
Утепля хатинку,
То лягає на бочок,
То ляга на спинку.
Хвалить вітер їжака:
— Тепла хатонька яка!
Листя ще я насушу
І тобі допоможу:
Як у хатку

Я люблю, як буває осінню
пахне яблуками у хаті.
Он лежать вони, повні просині,
повні сонця, немов на святі;

крутобокі і вітром точені,
на весілля десь приурочені,

В час туманів за далеким Світязем,
В сум снігів, що випили тепло,
Раптом погляд твій мені засвітиться
І волосся золоте крило.

Вже мій сад збирається до вересня.
Б’є вітрів

Колами, колами листя –
в осінньому танго…
Може, це спогад?..
А може, незбутий сюжет:
Ніби в Полтаві
біляво біліє альтанка…
Ніби і дості там
чийсь мерехтить

Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш блакитна, мов роса.
В очах засмуток темний, мов ожина, —
Моя кохана, мріялось, дружина.
Як сон далекий, видиво майне…
Хоч не забудь, а

1
Горит и красуется пышное лето;
Все в зелень, и в пурпур, и в злато одето,
Все полною жизнью роскошно цветет.
А там, посмотрите, на ветке крапивной
Уродливый червь,

Б’ють кропом у ніздрі осінні базари,
І яблука тяжко на зиму пашать.
Дні мчать у непам’ять, як темні хозари,
Принишклим морозом цвіте сіножать.

Блакитний мороз стане сивим

Осінній вихор так жалісно грає,
Заводить, стогне, шумить за вікном,
Мов окаянних, скимить, завиває,
Б’ється під вікнами чорним крилом…

Душе проклята! Душе з того світа!
Чую

Самотня ластівка на дроті —
Одним одна, самотина.
Всі ластівки давно в польоті, —
Чому ж без вирію вона?

Така вже осінь, що аж голо.
Вже іній сонце розпина.
У вирій лист

Я тобі малюю золотую осінь,
Для душі твоєї радість золоту,
Хмароньку рожеву, неба ясну просінь
Й стрічкою туману обрій обведу.

Утікає річка в далину бузкову,
Золотяться

Осінь холодна, непривітна, зимна…
Покутну пісню вітер в полі віє,
Над світом хмара сповершилась димна,
Як килим смутку, втрати, безнадії…

Осінь холодна, непривітна, зимна…

Як прийде осінь тиха, сумовита
І вбере поле жовтою травою,
Земля затужить за леготом літа, —
Затужу за тобою…

Як прийде осінь тиха, сумовита
І все овіє тихою тугою,

Пізня осінь блудом блудить
Між кущами в’ялих рож,
Квітів вже вона не збудить,
Сіє сльози сірих рос.

У лахміття грішне тіло,
Як жебрачка, зодягла,
Розпустила косу

Хто це бродить по саду,
Хто гойдає голі віти?
На чиєму це сліду
Зацвітають дивні квіти?

Хто це поле оголив,
Хто затяг туманом далі,
Хто це верби нахилив
У незміряній

I
На пусте поле сонце кладеться
Лучем безсилим, тихим, блідим,
Над чорні скиби сонно снується
Тяжкий, синявий, запашний дим.

Іде по скибах з подувом вітру,

Хто це бродить по саду,
Хто гойдає голі віти?
На чиєму це сліду
Зацвітають дивні квіти?

Хто це поле оголив,
Хто затяг туманом далі,
Хто це верби нахилив
У незміряній

Я тобі малюю золотую осінь,
Для душі твоєї радість золоту,
Хмароньку рожеву, неба ясну просінь
Й стрічкою туману обрій обведу.

Утікає річка в далину бузкову,
Золотяться