Про мову

Що вона потім робила, куди пішла,
з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,
коли її темне вікно роз’їдала імла,
як іржа роз’їдає старі есмінці?

Курила бельгійський

На самоті сам із собою до тебе Боже я молюсь,
На вірність рідній Україні Тобі одному поклянусь…
Бо вже нікому я не вірю, усюди зради в нас давно,
Всі на словах за Україну, насправді

ІМЕННИК

Іменник любить називати
завжди на ймення кожну річ:
земля, країна, сонце, мати,
печаль і радість, день і

Молитвами відгонити б думки
Що обсідають у безсонні ночі…
Але зринають з мороку рядки
І їх загониш в строфи, хоч не хочеш.
Нанизуються, як в патронну стрічку
Чи набиваєш, ніби

Квітко, у серці твоїм – Україна,
якої не бачила, але відчула
у слові, що виплекане у родині,
у пісні, що змалку пронизувала твою душу.
І пісня злетіла, летіла… І

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Перший струмок,
Перше зітхання,
Ніжні фіалки у склянці.
Крапель танок
І далеке світання…
Перша сльоза перед дзеркалом вранці.

Скільки в цьому ліжку заціловано –
Стіни потемніли од нещирих слів.
Чуєте, як вікна ночами кричать
І плигають в темінь стрімголів?!

Вічний вогонь

Мені плювати, це поезія чи проза,
Кричу, бо серце в горлі!
До вас кричу, оракули прогнозів,
Стратеги низькочолі.
Священних лозунгів дубові тлумачі,
Що

Вічний вогонь

Я
Комуніст
Із синіми очима.

І день,
І ніч,
І рік,
І вік
Тече моя ріка.
Несе роки,
Як мокре листя.
Несе думки,
Кудлаті і розхристані.
Слова мої несе,
Мов яблука в осінніх водах.
А

Пам’яті Т. Г. Шевченка

Діамант дорогий на дорозі лежав, –
Тим великим шляхом люд усякий минав,
І ніхто не пізнав діаманта того.
Йшли багато людей і топтали

Свято веселеє нас привітало,
Свято, найбільш укохане в народі,
Будьмо ж веселі, журитися годі,
Набік лихеє, кого що спіткало, —
В святий вечір.
Будьмо веселі, всі клопоти

Люде добрі! Пожалійте
Бідолашного піїту,
Що від горя, від наруги
За слізьми не бачить світу.
Розкажу вам все. Учора
Я зайшов собі в крамничку,
Щоб на вечір запастися

Я дуже сміливий: я не боюсь нікого
Слабого;
За правду битися готов я до загину
З-за тину.
Недавно я почав писать у всі газети
Памфлети.
Я лаю сміло в них, не жалуючи

Крамола терпла і німіла.
Лади щезали з вереди.
Ти не мене не зрозуміла,
а волю дерева й води.
Нічної гілочки ясмину,
роси в бузковому ковші.
І загадкову

Очікування на твій голос —
така інтрига,
що втома від несполучень —
над сотні втом.
Як тільки ти заговориш —
скресає крига,
і крила вгорі,
і струси гірським

Із “Молитви”

Вложи
слово своє у душу,
щоби краплею прозорого алмазу
і рухалось площиною свідомости
й різьбило образ Твій.

Защепи
слово своє у серце,
щоб

Із “Молитви”

Зливою квітів очисти
серце моє,
щоб стіни його
встелялися біллю пелюстком,
які під вітром з-за світу
мову Твою шелестіли б.

В серці моїм

Із “Молитви”

Відізвися хоч
відгомоном,
що зазвучав би,
наче надія.

Обвістися хоч
ледве помітним звуком,
що нагадував би
форму обітниці.

Навіть

Із “Молитви”

Відкрий уста мої,
щоб слова виходили
повні і чисті,
як сльози,
обдихані духом
Твоїм.

Щоб на галявині віддиху
Твого
зазвучали фіялково.

І