Про літо

Зимою у купці на краю долини
Стоять на узліссі аж три деревини.

І перва в тій купці — висока сосна,
Що саме узимку зелена й рясна.
Про літечко ясне соснині байдуже, —
Тоді

Копаються гави в одвійках,
І скляно дзвенить од стежок.
Спокійно по косих лінійках
Спускається перший сніжок.

Шликами стовпці голомозі
Вбирає під шкільним вікном,
Закутує

Сорочка прилипає. Гаряче.
Стовпіє сонце в плесі. Налилося
І втомно жнивареві на плече
Злягає огрядне, важке колосся.

Повільний вітер ледве чутний дзеньк
Од кузні донесе та й

Під Івана Купала в гарячі ночі
Тьма згусає в дібровах. У травах, в клоччі
дрібнолистих кущів, над димком болот,
над димком болот, в комишах ріки
заплітаються світляки
в

В блакиті струни хтось нап’яв,
а сонце променем по струнах —
то з моря гречок білорунних
бджолиний дзум…
Дріма земля;
дріма сумний стернистий лан;
село,
городи,
гай

Багряні дні… Крізь запах тління,
Крізь неба мертву синь
П’ють жадібно злоте проміння
Зажурені ліси.
Пустив по вітру хтось червінці
І пасма срібляні…
Кому ж то саван осінь

Жив собі десь чоловік,
Він Остапом звався.
Раз поїхав в гай по дрова,
З чортом пострічався:

Прилягав, бач, гайок його
К болоту близенько;
Росла всячина на йому

Спить ріка, і риба спить
Десь на дні затоки,
Лиш на бакені блищить
Вогник одинокий.

Він то раптом спалахне,
Ніби ненароком,
То лукаво підморгне
Зеленавим

Красень Червень через ліс
По вузькій стежинці
В козубку суниці ніс
Липню на гостинці.

З лісу вийшов на горбок,
На пеньку вмостився.
А кругленький козубок,
Мов

Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де

— Любий вітре-вітровію, —
Шелестить пшениця, —
Бачиш, я від спраги млію,
Дай води напиться.

Вітровій дмухнув щосили,
Стрепенувся птахом
І зненацька хмари сиві

Ой, зачах,
Ох, заслаб
Подорожник.
А в кущах
Кап-кап-кап
Дрібен дощик.

Сто краплин
Бризь та бризь
На стежини
Не з хмарин –
Мандрівниць,
А з

У нас сьогодні весело
в дитячому садку:
ялиночку принесено,
поставлено в кутку!

Так гарно-гарно прибрано
ялиночку у нас
і блискітками срібними,
і безліччю

Ох, той місяць-молодик —
Жартівник та й годі:
Тільки виглянув — і зник
Десь на небозводі.

А деркач — одразу в плач
Біля озеречка.
— Ой,— розбідкався деркач,
Не

Одному — жарти,
Другому — смішки,
А зайцю — лихо:
Сиди й тремти,
Бо тільки скочить
На довгі ніжки —
Шурхоче листя
На півверсти.

Ще сонце гріє,
Неначе

Де не взявся вітерець,
Непосидько-пустунець,
Заходився коло хати
Жовте листя підмітати,
Листя те, що натрусив
Уночі з колючих слив.

Купка листя золотого,
Обминувши пень і хмиз,
Прямо з горбика крутого
Нишком сунеться униз.

А торкнеш її руками,
Відхиливши гілочки, —
І відчуєш під руками
Їжакові

Підборами порипує
Мороз-вусач,
А щиглику під липою
Хоч сядь та й плач.

Він мав зерняток з осені
Не жменьку — міх,
А віхоли морозяні
Сховали їх.

Вітрисько

Стежка, озеро, стіжок —
Все у падолисті.
Ліс нудьгує без пташок,
І в гнізді сухий листок
Спить, мов у колисці.

У повзика взимку
Ні сну, ні спочинку,
Від гілки до гілки
Снує повсякчас.
Загляне в щілинку —
Дістане зернинку,
Смачну насінинку,
Що влітку припас.