Про літо

Герані у хаті —
Їм тепло зимою.
Сніжинки крилаті
Летять за стіною.

Летять під шибками:
«Он квіти в теплі!»
Й замерзли квітками
Сніжинки на склі.

Вчора Галочка-сестричка
Казку прочитала,
Як у лісі рукавичка
Звірам домом стала.

Я покинув рукавичку
За городом, там, де ліс.
Та ні зайчик, ні лисичка
Й вовк у неї

— Журавлики-журавлі,
Де літали ви, малі,
Де бували?
— Ми у теплі краї,
У казкові гаї
Мандрували.

— Розкажіть, журавлі,
Як на дальній землі
Зимували?
— Ми в

Ми ходили по гриби,
Зайчика злякались,
Поховались за дуби,
Розгубили всі гриби.

Розгубили всі гриби –
Зайчика злякались.
Потім засміялись –
Зайчика злякались.

Сніжна зіронька горить
В мене на віконці.
Як погасне, інша вмить
Спалахне на сонці.

Скільки їх, живих, ясних
Вранці мерехтіло!
Це малята зір нічних
В гості

Сніг наткав полотна
Аж від лісу до вікна.
І сміється,
Задасться:
Ось так ширина!

А із того полотна,
Що від лісу до вікна,
Не пошиєш і спіднички.
Сніг того не

Смереки сині,
Сріблясті буки
Здіймають в небо стопалі руки,
Мені махають через Карпати:
– Приходь спочити,
Пісень співати.
Ми всі шумливі, живі, здорові,
У наших жилах

Гроза шматує блискавками ніч,
Товче її, немов соломотряс.
Кошлату бурку не скидає з пліч
Вже третій тиждень громовий Кавказ.
Пишноти сонця, срібний бенкет зір –
Залиті

Високе небо. Барвінкова блакить.
Із пристані ваш прямовисний погляд
Занурився у скло лагідне моря.
Лише горбочки невеличкі коливкої води,
Перебігаючи й ковзаючись місцями,
То

Іду полями, полями,
Поміж житами…
Так і здається, що мавка вигляне,
Усміхнеться очима, повитими поволокою,
Простягне руки: «Візьми мене до себе, візьми мене;
Поглянь, як хмари

Гуцулка вишила стебло
Зеленолисте, квітку
І щедре сонячне тепло,
Бо вишивала влітку.

Як можна вишити тепло
Ласкаве, та невидне?
Не знаю як.
Воно було
Багряне та

Мій літній поїзд зупинився знову
перед цією айстрою смутною.
І я зійшла в її казкову тінь.
“У нас дощі!” – буденно повідомив
мій чоловік. А я зітхнула: “Вдома…”
І привітала

Гул валами важко йде,
Вітер вигнаний гуляє —
Масляниста, синя димка:
Маслянисто-вогкий пил.
Вал крутошний, на каменя спотикнувшись,
Підривом вдаряє уверх
Та й осідає

Заперечення Лєрмонтову
Східна фантазія

Коли місячна золота колиска
Тихо гойдається в небі,
Почеплена на гвіздочку зорі —
Там засипає під колискову пісню зоряної

Де біло-жовте тло —
Там сірії хмарини,
Де сіре тло —
Там хмарки золоті.
Язиком огневим
За гору день поринув —
Над нею хмарка ген
В прозорій самоті.
В лимонній

Стояло літнє місячне безвітря.
Старий ялинник наче скам’янів,
Він підіймав шпилів готичні вістря,
Мережив тінню рівний пруг полів.

З-під крил упали бомби-запальниці.
Шпилі

День осінній згорів і погас, наче вогнище в лузі.
Вечір трохи погрівся й закутався попелом теж.
Повний місяць зійшов, покотивсь по сухій кукурудзі,
В курінець зазирнув і у діда

Вали чергують мутне божевілля
Звуками різними в гальці і гравію,
Свистом, шипінням і цукряним гамором:
Як осінній вітер в ковилі,
Як юга в телефонних дротах.
Мов сотні решет

Над головою в мене стало сонце,
Мов велетенський жовтий квіт
Зацвів на льонному обшарі
Пливкої неба блекоти.
Од того тінь моя пірнула в море —
Я на човні співаючи

В райдугу чайка летіла.
Хмара спливала на схід.
Може б, і ти захотіла
Чайці податися вслід?

Сонце на заході впало.
Райдуга згасла в імлі.
Темно і холодно стало
На