Про літо

Синє море обгорнули тумани,
В синім морі ані хвилі, ні луни…
Тільки тиша… Мертва тиша і туман,
Повні тіней, небезпеки і оман…

Хто запевнить, що проясниться блакить,
Що

Хмари ці, такі безформні,
Вечір цей, безбарвно світлий
Все неначе мляві тіні
В безгомінній порожнечі…

Тихне голос… В’януть рухи…
Сядь і сни, згорнувши руки…
Ах, які

Грає сонце промінцями,
Білий сніг стає струмками,
І, співаючи, струмки
Шлях знаходять до ріки.

Річка ширшою стає,
В річці сонце устає,
Біля сонця риболов
Тягне

Майже рік сиджу, мов кріт, на хуторі.
Вже й листів твоїх не відбираю.
Інколи копаюся у Мутері
Та в пікет з одним знайомим граю.

От книжок коли б хоч з пуд одержати!
Все ж не

Впав сніжок
На лужок,
На стіжок
І на бір.
Під стіжком
З мотузком
Ходить звір.
Здалека,
З дубняка,
До стіжка
Він прибіг.
Скинув шапку,
Став на

По рецепту на базарі
Дятел вибрав окуляри,
Натягнув собі на ніс,
Полетів трудитись в ліс.
У осінню хмуру пору
Хитрий жук зашивсь під кору.
Дятел глянув, сів на

Місто мале. На дзвіницю злізти, –
Видко жита й хутори сусідні.
Виконком, аптека й канцеляристи…
Всі знайомі, всі рідні.

Житиму тихо. Як осінь гарна, –
Біля воріт надвечір

Коли надходить вересень злотавий
Повільною ходою і, йдучи,
Шовкові пестить вруна і отави,
І журавлі гуртуються в ключі,

Вночі люблю дивитися, як креслять
Засинений осінній

Там, де гнеться верболіз,
Чорногуз
В ставок заліз.
А на птицю з верболозу
Вітер трусить
Срібну росу.
Рясно падає росиця —
Славний душ
Приймає птиця
Коло берега

Хто пісню для гледичії склада?
Хто прославляє дерево тернисте
і в колючках парноперисте листя?
Мабуть, оцих музичних бджіл орда!

Оркестр палає, мерехтить, блищить…
І пісня,

Де ти, хато бабина стріхата?
Де твій бовдур в сажі, чи димар,
що курівся димом волохатим
до осінніх чи зимових хмар?

Де ти, хато, польовий причілку,
в жовту глину вмазане

Зелена плоть садів, осяяних плодами.
Зелена плоть трави по берегах річок.
Блакитна плоть небес, що світяться над нами.
Рожева плоть квіток. Музична плоть пташок.

Це червня

Листки падуть; падуть зів’ялі, зжовклі
І з шелестом кладуться під ногами.
Якісь пісні, давно-давно замовклі,
Мов привиди, снуються над полями.
Якісь квітки, бліді і недоцвілі,

Осінь.
Полетіли брови в теплий вирій,
і в чорних водах твоїх очей
заходить сонце.

Весна зіткала вчора гобелен
у лузі — з трав, із квітів, з верболозів.
Зіткала вітер і зіткала клен,
грози зіткала молоді погрози.

Не відпочивши, вдосвіта весна
сьогодні знов

Не люблю осінньої ночі!
Той вітер, як ворон крилатий,
Літає, товчеться до хати,
Мов плаче чогось, чогось хоче —
Не люблю осінньої ночі!

Не люблю осінньої ночі.
Дощ

…І новорічна ніч – як казка.

Я,
Засипаний сніжинками й зірками,
Ітиму манівцями неба,
Чумацьким Шляхом…
Слабка людина, не втерплю,
Щоб пальцями не зачепити струни

Гей, ялице стара,
Розкажи ти мені,
Як жилося тобі
На високій горі?

Як шуміли кругом
Безконечні ліси,
Як бездомні вітри
Понад ними ішли?

Як тинявся

Як добре жити при свічках каштанів!
Ярцвіт-яранка світить по садах.
А по лісах присвічують шафрани,
і завербляник світить по річках.

Як добре жити в сяйві анемонів!
Боза

Ступив за хвіртку і неждано
Сп’янів, немов од похвали:
Цвітуть сади — так первозданно,
Як зроду, мабудь, не цвіли.

Залиті пахощами, дивні
І екзотичні, як світи,
Цвітуть,