Про літо

Був собі журавель
Та журавочка,
Наносили сінця
Повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова, —
Почнем її, братця, знова:
Був собі журавель
Та журавочка
(і так далі,

Зима, і сніг, і соловей
співає — підпадьом,
благаю — геть з-перед очей:
реве аеродром.
Вже, збожеволілий циклоп,—
кліпає літак
і — цілить в лоб, і — цілить в лоб.
Га,

Пісня Марусі Чурай

В огороді хмелинонька
Грядки устилає;
Промеж людьми дівчинонька
О, горько ридає.

Що ж хмелина зелененька,
Що не в’ється вгору?
Що ж

Незграбно ворон кружеля,
незграбно кружеляють сосни,
і кружеляє безголоса
осіння крижана земля.
Промерзлий крик гаптує пні,
в пониззі — сніжні кучугури —
як грудка

Скільки в небі шамотіння снігопаду!
Снігопаду шамотіння скільки в небі!
В високості необлі-
таній кружляє проміж ві-
ттями єдине шамоті-
ння безбережне.

Скільки в небі

Керея слави лопотить на вітрі
і ріже виднокіл пегасів клус,
скорописного фіолету літери
гаптують неба золотий обрус.
На помежів’ї присмерку й світання
нахарапуджений на тисячу

Веселая Гульча! Не знаю, як лучче
Твою милу вроду назвати;
Либонь для виразу найкраще відразу
Те слово простеє узяти.

Не диво, що бавить, до себе нас бавить
Та інша місцина

— Ну-те, хто з вас там бистріший?
То ідіть в садок скоріше!
Купи снігу там лежать! —
Хлопці поклик підхопили,
Бабу з снігу враз зліпили,
Очі з вугілля всадили,
Рот із

Топчуть ноги радісно і струнко
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим надхненням жить!

П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й

Дерева, вітром підбиті,
Пещені літом і сонцем,
Піднявши вгору долоні,
Пнуться до неба. Зайшлися
У ритуальному танці.
Я заздрю вам, тривожні дерева
Із добрими дитячими

Друзі на тебе чекають?
То нічого.
Коли вміє чекати — той друг.
А втім, не буду і я свинею:
от тільки доголю праву щоку
(електробритва “Дніпро” нікуди
не годиться,

У дверях на летовищі стояла,
Перевіряла авіаквитки,
Аеродинамічні ноги мала,
Литки в польоті, наче літаки.
Вони летіли під спідничку – вгору,
Поблискуючи золотом панчіх,

Негр у червоному.
У жовтій сукенці
з чорним пояском —
білява дівчина.
Пройшли Хрещатик,
вийшли на Володимирську гірку.
Голубів Дніпро — останнім денним полум’ям,

Справляю в лісі самоту.
Берези у воді по горло,
мов риби, тріпаються, чорно
в очах. І ластівка проворна
вгорі прокреслює мету.

Справляю в лісі самоту.

Гривасті сосни,

Ліс випустив мене з своїх обіймів,
степам віддавши лагідно. Пішов
глибоким снігом. Ні доріг, ні стежки —
все поновила, сплутавши, зима.

І як тут зможеш вибитись на шлях,

Іду я та й іду,
Аж ідуть качки по льоду,
Сірі-білі, попелясті,
Кучеряві, волохаті,
Сірі-білі, всі до пари.
Аж тут сонце вийшло з хмари
Зараз лід увесь розтав, —
А з

Для тебе завеликий білий світ.
І не бери надсилу.
Ранній березень
іще лютує, хугою мете,
і деренчить ще непритомна бляха,
вітрами шарпана. Іще вікно,
неначе склеп, морозом

Летять літа. Як голуби — летять.
Лиш падає на скроні біле пір’я
і квітне в небі золоте сузір’я
над частоколом молодих розп’ять.
І старієш, і вижидаєш вік,
що пробіжить і

Ти прийшла ясновида.
Ти вся — і любов, і жага…
Я дивлюсь в твої очі
І повнюсь любов’ю.
Але в коси
Конвалію ти заплела.
Будь же чистою,
Квітко цнотлива!

Берези — навтьоки!
Трава напнулась,
Згинаються тополі
В три дуги.
І спересердя
Хмари хтось
Прогупує,
Та гнівно ляскають
Білясті батоги.
З зазубринами грім,