Про літо

Ти прийшла ясновида.
Ти вся — і любов, і жага…
Я дивлюсь в твої очі
І повнюсь любов’ю.
Але в коси
Конвалію ти заплела.
Будь же чистою,
Квітко цнотлива!

Новину сьогодні зранку
День вчорашній нам приніс:
Білі стріхи, білі призьби,
Біле поле, білий ліс.
Ліс стоїть такий поважний,
Мов дідусь, старий та сивий,
Погляда на шлях

Зима, і сніг, і соловей
співає — підпадьом,
благаю — геть з-перед очей:
реве аеродром.
Вже, збожеволілий циклоп,—
кліпає літак
і — цілить в лоб, і — цілить в лоб.
Га,

— Ну-те, хто з вас там бистріший?
То ідіть в садок скоріше!
Купи снігу там лежать! —
Хлопці поклик підхопили,
Бабу з снігу враз зліпили,
Очі з вугілля всадили,
Рот із

У дверях на летовищі стояла,
Перевіряла авіаквитки,
Аеродинамічні ноги мала,
Литки в польоті, наче літаки.
Вони летіли під спідничку – вгору,
Поблискуючи золотом панчіх,

Веселая Гульча! Не знаю, як лучче
Твою милу вроду назвати;
Либонь для виразу найкраще відразу
Те слово простеє узяти.

Не диво, що бавить, до себе нас бавить
Та інша місцина

Захмелів землею дуб,
Захмелів коньячним духом,
Почорнівши од натуги,
Золотавіє од дум.

Запорожець — нелинь-дуб
Край борів отаборився.
Дідьком гнаний, вітер нісся,

Літує літо у липневім цвіті,
Гречки медами пахнуть звіддаля,
Вже зажовтіли ниви і поля,
Десь перепілка пітькає у житі.

Після дощу розморена земля
Лежить і слухає, що

Хто знає Оржицю? а нуте, обзивайтесь!
Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї!
Вона в Сулу тече у нашій стороні.
(Ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь.)
На річці тій жили батьки

У лузі Маківка весною зацвіла,
Проміж других квіток як жаром червоніла
До єї раз у раз літа бджола,
Бабок, метеликів над нею грає сила.
Пройшов день, два, і з неї цвіт опав,
І

Відлебеділа, ніби мить,
Як дивен сон – поза літами.
А щось болить…
А щось болить..
А що болить –
позамітало.

Все перегіркло на полин.
Було. Забулось. Не збулося…

Мати сіяла сон
під моїм під вікном,
А вродив соняшник.
І тепер: хоч буран, хоч бур’ян чи туман,
А мені – сонячно.
Мати сіяла льон
під моїм під вікном,
А зійшло

На річці перший ясинець блискучий,
Під ним струмить прозора течія,
Вдивляюся і чітко бачу я,
Як на льоду відбились сині кручі.

Хати відбились, і стрункі дерева,
І крила

А може, цього справді й не було…
Ми випадково стрілися з тобою,
І захотілось нам піти понад Десною,
Де на лугах так вербно зацвіло!

І ми пішли. Над тихою водою
Зелене

Дощі аж хлюпають —
прийшла пора червнева,
Схилилися вусаті ячмені,
А над полями блискавка вишнева
Ще б’є і трусить хмари наливні.
Гуркоче грім, і колос у пшениці

Рибалонька, митець усе в воді ловити,
Бажаючи поймать в’юнів,
В Болото Вершу засторчив.
Довгенько щось вона там мусила сидіти,
Язик жіночий є, да нічого робити
(А зроду,

Іволги співуче тремоло…
Арсен Каспрук

За луками, за лісом голубінь —
Льодком закута річенька Ірпінь.

У лісі тиша, біла і німа,
Над снігом заколисано

Все навколо ніби в самоцвітах.
Може, то й для мене зокрема
Білі-білі рушники на вітах
У саду розвішала зима?

І зоря ранкова злотом чистим
Рушники ті дивно вишива.
Навіть

— Бджілко, бджілко, ти куди?
— На луги та у сади
Медовиті й запашні.
Здрастуй, Травню, здрастуй!

Мною Квітень-першоцвіт
Передав тобі привіт,
Тільки хмаркою мені

Колами, колами листя –
в осінньому танго…
Може, це спогад?..
А може, незбутий сюжет:
Ніби в Полтаві
біляво біліє альтанка…
Ніби і дості там
чийсь мерехтить