Про літо

Нічні літаки пролітають незримо,
Сніги опадають на вулиці міста,
О першій згасають бліді ліхтарі,
Зникають останні трамваї…
Тепер
Лишаються тільки будинки поснулі,
Дерева

Тіло Толоці виліпили із глини,
яку накопали у давньому глинищі за селом,
а потім привезли вантажівкою
(ходок десять, мабуть, зробили).
Замісили глину
посеред вулиці,
щоб усі

Ходить листя по узліссю,
по стежині лісовій,
йде галявиною листя,
загляда в струмок ясний.

І струмок прадавню казку,
казку білу, наче день,
потихеньку-тихо

Умочу пеннзля в квітучі вишні,
намалюю йому біле чоло,
а на чоло трактори вийдуть
і хрущі загудуть, як село.

А на чолі маятимуть крила –
зелені крила доріг навесні…
І

Дзвенять, тріщать сільські мої льоди,
Витьохкують колінця солов’ями.
Із ополонок вихлюпи води —
Неначе з серця п’ятистопні ямби.

Іду в долину, на блискучий лід —
Хай серце з

Жовтаве світло астрономів місяця
досліджує поверхню наших спин
ми не спимо – ми дихаємо й світимось
а ніч у червні – всього шість годин

ми не спимо – ми лежимо без руху
нас

Сонце впирає по саме нікуди
сенси парують і висихають
ми перелиті цим літом і випиті
і переписані двічі навзаєм
передозовані переосмислені
знову готові цей світ називати
ми

Осінь така – як вірші про осінь
світло таке неймовірне – господи!
хочеться бігати в листі босим
хочеться в листі у цьому й здохнути

Відлітають в ірій ластівки,
Тужно проспівавши на дротах,
Взявши вересень собі в провідники,
Залишивши пісню у хатах.

І її співають матері,
Щоб мале заснуло дитинча,
Коли

Дозрівають довгі дні, як ярі яблука,
лине листя з лип,
плине воза скрип,
коло лісу колом ллється вигук зяблика.

Палиться під захід сонця неба палуба,
от отара в

Юна сербка переходить вулицю,
і оминаючи осінній базар з розвішаним крамом,
помічає, що цієї осені багато золота в хустках і городині —
он його скільки в теплій цибулі;
багато

Медом яблучко налите
Примостилось на гіллі.
По садочку ходить літо
У солом’янім брилі.
Літо яблука зриває
І підносить дітлахам.
Гарну пісеньку співає:
— Цьому дам, і

осінь заходить боком-боком
щоб виглядати мо́лодо
дерево тріскає вздовж воло́кон
холодно-га́ряче-холодно
тріскає дерево сохнуть суцвіття
наче ламкі зап’ястя
ти все блукаєш

Ми, дзвіночки лісові,
Піднялися у траві.
Дінь-дінь-дінь! – в блакитний світ
Посилаємо привіт.

Дінь-дінь! – співає вся земля,
Дінь-дінь! – повторюють дівчата.
Дінь-дінь! –

Як стріла до видноколу, час у даль летить,
Сипле осінь вже додолу барви верховіть.
І сьогодні, як колись, ти дав мені кленове листя,
У руках приніс, як пломінь, про далеку осінь

Жовтень жовтий, як мед. І медове усе
При кінці його – яблука, сливи і груші.
Вітер в трави холодні добра того нам натрясе,
Все обмите дощем, вітер все полірує і сушить.
Хоч бери і

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Задивився з мосту в темну воду,
Похололо тіло, мов в стрибку!
Потекла під мостом моя врода,
Піну залишила на піску.

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Наче небом запахло од кіс,
Білі руки упали на плечі.
Посміхнувся замислений ліс,
Добрий вечір.

ВАРІАЦІЇ НА ТЕМУ ЩАСНІВКИ (моє рідне село на Чернігівщині)

Як місячно і чисто на степах!
Сніги, мов хмари з літака.
А широчінь яка
В нічних степах!

Заспівав би я про зиму,
Що в пречисті білі шати
Одягла наш край повсюди…
Шкода праці, шкода риму,
Бо не можна ж не згадати,
Що зимою мерзнуть люди.

Заспівав би я про