Про літо

Тільки-но Феб узяв
хмару за жінку,
райдуги лук заграв
барвно з отінку.

А схоже коло йде
з туману темне.
Склепіння хоч бліде,
проте надземне.

Ти, старче, геть

(переклад Максима Рильського)

У спеку, в літній день, в південну саме пору,
Піском розсипчастим, під гору,
Тяжкий, з родиною дворян
Вчотирикінь ридван
Ледь пхався.

На гірських вершинах
Спить сніг.
Вітерець в долинах
Затих.
Тиша без краю, безмеж.
Змовкнув пташиний галас.
Почекай — зараз
Ти заснеш теж.

Перекладач: Марія

Ачи проходжу гаєм,
чи полем неокраїм —
дзвінкий мій спів бринить.
Мелодії покірний,
тримає розмір вірний
світ, що навкіл лежить.

Чекаю, пожаданий,
на перший цвіт

Як белькотіння це жагуче
так дивно одмінив папір!
Тепер ходи із двору в двір
і листя підбирай осіннє.

Те все, що в обширі ховалось,
розгублене — то тут, то там,
в одну

Юноша, скромно пируй, и шумную Вакхову влагу
С трезвой струею воды, с мудрой беседой мешай.

Балада

Михайлові Верещаку

Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,
Прагне на все надивитись,
Хай у Плужинськім бору побуває,
Гляне на озеро Світязь.

В

Гожим ранком серед травня,
в поле вівці женучи,
що безжурне, що вже славне
йде дівча, співаючи:
Оля-ля, тра-ля-ля!

Дай разочок поцілую —
і віддам дві-три вівці —
каже

Вода шумить, вода кипить,
але рибалка жде.
Уважно з вудкою сидить —
і ока не зведе.
Отак сидів і слухав він —
аж рознялась вода
і виринула із глибин
русалка

Колись я в себе гостя мав,
його я радо призволяв,
бо до обіду саме всівся.
Той гість нажерся і напився.
І знову п’є, і знову їсть.
І що ж? Бере встає той гість —
і до

(Переклад Ф. Скляра)

Жвава Бабка степова
Літо красне проспівала,
І незчулась, як настала
Холоднеча зимова.
Снігом поле замітає;
Вже тих світлих днів немає,

Ревет ли зверь в лесу глухом,
Трубит ли рог, гремит ли гром,
Поет ли дева за холмом —
На всякий звук
Свой отклик в воздухе пустом
Родишь ты вдруг.

Ты внемлешь грохоту

Чи скапує мряка, чи сніг січе,
чи в нетрях у глупу ніч.
Я чую, голодні виють вовки
і плаче пугач нічний.
Угу-пугу-гу,
угу-пугу-гу,
ту-гу-го.

При плоті встрелив був

Литовська балада

Три у Будриса сини, три кремезні литвини;
Він їх скликав до рідної брами.
“А вдягайте-но лати, час вам коні сідлати
Та гострити списи із

Українська балада

Із альтани густої у тяжкім неспокої
Воєвода до замку вбігає,
У світлицю дружини громовицею рине,
Зазирнув і поблід він: немає!

Зупинився понуро,

Я знаю край: там на брега
Уединенно море плещет;
Безоблачно там солнце блещет
На опаленные луга;
Дубрав не видно — степь нагая
Над морем стелется одна.

Як заквітнуть виногрона,
хміль по кадубах заграє,
як троянди всі в бутонах —
що зі мною — не збагну.

Очі в мене слізьми повні,
щось бо є, чогось немає,
а жаління

Тож старий чаклун подався
у далеку путь-дорогу.
Де той дух поневірявся,
я повісти маю змогу.
Все, що він учворив,
добре я пізнав,
бо чаклунський порив
і мене

[А]

Верхів’я гір обліг
незрушний спокій,
і сон глибокий
корон торнувся лісових.
Веселий спів ущух —
ніде ані пташини.
Зажди з хвилину —
і ти

1] Неначе два бики в ярмі одному,
2] З обтяженою тінню ми були,
3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

4] Коли ж гукнув: “Тепер вперед пішли,
5] Бо тут потрібно, щоб весло й