Про кохання

Із “Любов у трьох часах”

1
Помариш ще білолистям,
щоб виросло білими персами,
дівочі бедра облистило,
щоби обпестило;

помариш лопушим листям,
щоб стегна зеленим

Із “Любов у трьох часах”

1
Прибуде з розпущеним голосом,
пригорне тебе, приголосить словами,
і будеш наївно розніжений,
будеш безтямний.

Прийде і закутає

Із “Любов у трьох часах”

1
Зітреш, цілуючи уста,
прилипне дотик їй до шкіри,
тоді без дотику впадеш
в зневіру.

Загусне віддих на губах,
затиснуть судороги кості,

Із “Любов у трьох часах”

1
Ти наповнишся ущертно нею,
заколишешся у ритмі бедер,
що живитимуть твою надію
і глибитимуть твою потребу

покоритися чуттям і впасти
в

ми проколені потребою любови
нещасливить нас потреба щастя
виголоднює невтримний голод
щоб не зникнути всечасно

ми тримаємось життя любов’ю
порожнієм невблаганням

щоденно мучиш
дзеркало своє
примушуєш його
щоб відбивало тебе іншим
ніж ти дійсно є
тому ти ломишся
і гнешся
вивертаєшся навиворіт
аж дзеркало зневіриться
і

давши нам життя
чому не дав довічного живоття
давши нам себе
чому не виявив своєї плоті
кинувши несмертности зерно
чому нас душиш темрявою ночі
вивівши в красу
чому нам

щоб людині
лізти вище
пхати в небо руки
в синяві мочити скроні
відчувати необмежність
і падати

Д
Е
Р
Е
В
О

що зеленить
для тебе краєвиди

до гола роздяглися
стягнувши з лиць красу
стягнувши тіло
до ліричних костей
що біліють на горбах століть
і гупають у пам’ять
кривим танцем
який кульгає

Виходять люди
залишають тіні
які торкаєш
та вони не мають дотику
обнімаєш
та вони не мають форми

ясніє і не прояснює тебе
світить
і не просвічує до тебе
родить світло
і не гасить темряви

ідуть степами
і палицею дум
намацують дорогу
гупають
в тверду засохлу землю
нашого сумління
дивляться крізь ніч
великими очицями бандур
і нам небачущим
показують

не знаючи чому відійдеш
тратив почування
не знаючи чому кохав
тратив тіло
не знаючи для чого жив

ти відходиш
не знаючи чому приходив

розвісила на баштах тугу
розпустила плач
над мурами Путивля
який звисає на жердках років
і звогчує свідомість

ярославна
розстелила тіло
неціловане непещене
повне

Із “Молитви”

Ми затиснулись у зморшки
невіри,
скаралися сумнівом
на сьогодення
і змили з очей
краєвид позасвіту.

О, покажи, як
гострим прозрінням
стіни

Із “Молитви”

Обмий мене водою
з-під Твоєго ребра, –
й заголосить світанок
в тілі моїм.

Звогчи уста мої
губкою теплоти, –
й заячать слова
розсадою на

Із “Молитви”

Скажімо всім:
щоб Богу бути чоловіком
треба розминатися з собою
поміж вічним і дочасним,
між порочною землею,
й непорочно-чистою

Із “Молитви”

Мушу ломити тіло своє
для Тебе,
щоб перевтілитись
в душу.

Мушу ломити кров свою
з Тобою,
щоби проглянути
по той бік
надії.

І доливати

Із “Молитви”

Заснути плоттю – це
не відчувати,
як шепоти
голублять вухо,
як коса
струмує між грудьми,
як трепетом
тривожить стать.

Заснути плоттю –

Із “Молитви”

Зложивши печалі життя
на столі,
ступимо білим світлом
до Тебе.

І промиє нас біллю
до білих кісток,

і розчинить нас
вічність
у