Про кохання

Глянь, красуне, на ту чайку,
Що над річкою літа:
Прокигиче і до хвилі
Груддю щиро припада.

Глянь, красуне, на ту бджілку,
Що на квіточці сидить;
П’є жадібно мед

Люблю тебе, моя дружино,
Моя порадонько єдина!
Люблю тебе, як і колись,
Коли уперше ми зійшлись.
І враз, ми полум’ям кохання
Спалахнули, мов зоря рання,
І дух на легких

Найліпше на світі кохання солодке!
Ми радо й життя йому в жертву кладем.
Кохання скрашає нам вік наш короткий,
Від нього ми щастя й утіхи берем.

Погляньте на небо: нащо там

Коханий мій, весна надворі,
О, чув, як соловей гримить!
Поглянь, як сяють в небі зорі,
Як солодко в садку пахтить.
Візьми мене, візьми, коханий,
В садочок бережно

Війна у моєму серці
Триває денно і ночно.
Без бронежилета, без берців
Беззахисне слово виношу.
Встає воно голе і босе
В озброювану колону
І хлопцям в бою підносе

Досягти Евересту –
Скільки їх, тих невтолених душ…
Не на теплий Олімп –
Сходження на Еверест!
Скільки їх вже було –
Скільки їх не дійшло…
Скільки їх порозкиданих по Україні

Так і живемо – ніби померли,
Ви – для мене і я – для вас,
Але долине, наче з Говерли,
Голос далекий, мовби воскрес,
З тих, що збиралися на Парнас,
А то виявився

Навіяне співом Квітки Цісик «Чуєш, брате мій»

Краків. Осінь, падає листя
І шарудить бруківкою під ногами.
Вечір. І несеться низько, до серця близько
Вгорі журавлина

В тиху засніжену ніч
Небо дихнуло теплом
І заіскрились ясні
Зорі над торжеством,
Як відбули сірі дні
І засіяло Різдво.
В темних селах в снігах,
В світлих містах у

Квітко, у серці твоїм – Україна,
якої не бачила, але відчула
у слові, що виплекане у родині,
у пісні, що змалку пронизувала твою душу.
І пісня злетіла, летіла… І

Відлетіло, як листя, кружляння у вальсі,
Як в напружене тіло втискалися пальці,
Наближатись в притискуванні обережно
І в кружлянні черкалися ноги бентежно.
І тремтіли, трималися

Жрець, поклонитель жіночій красі,
Розкутості її і свободі.
Я плачу, як плакав би Фірдуосі
За те, що сталось в народі.
Знов під паранджею томливість краси,
Що загнана знову за

Ясен насіння своє перестояне
Скине у землю масну,
І ясенок, як синок тепло споєний,
Визирне в першу весну.
Сонцем зігрітий, дощами напоєний
Виросте швидко в могуть,
І

В листі по кісточки, в шересі, у шарудінні (юга),
Ходим, збираємо в листі волоські горіхи,
Чорвонобокі ранети в траві, що обніс вітрюган, –
Передзимова, остання на холоді втіха.

В Ірпені у вікні, що відкрите широко
сосна одинока
простягла до кімнати
своє гілля лапате.
Стало в серці струною
І хвилини одної
вже бринить її слово…
Тепле сонце

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Синім снігом, синіми ночами,
Блідим світлом у вікні,
Поцілунком першим і останнім
Ви згадалися мені.
Синім снігом,
Синіми ночами…

3-тя частина збірки “Очі до очей”

На горбах, над Дніпром, по коліна в снігу,
Ми дивились, як лози в долинах диміли.
Обережно і ніжно торкнувсь верхніх губ
І побачив, як вії у

Скільки в цьому ліжку заціловано –
Стіни потемніли од нещирих слів.
Чуєте, як вікна ночами кричать
І плигають в темінь стрімголів?!

3-тя частина збірки “Очі до очей”

На сон,
На темносині сни
Дарую вам сю ніч.
Я на хвилину Світ спинив,
Хотів заглянуть вам у вічі.
Але вони уже заснули,
( У сні

3-тя частина збірки “Очі до очей”

Хто там до мене середночі стукає?
Прошу.
То ніч попід вікнами стомлено тупає?
Шкода.
А сніг порошить,
А ніч така хороша,
Так