Про кохання

Ілюмінацій грайво переморгується,
тролейбуси скотилися у яр,
і далі – ні на колесо.
Депо.
Наліво – супермісто.
Направо – юність і дитинство.
Угору – сон.
Униз –

Пливу всім плином по Тобі,
де зупинилися два серця.
Поміж рожевих голубів,
між світлих душ і чорних вдів
Тепер не смійся і не сердься!

Тепер ми зернятко одне,
хай вітер

Хтось промине коханого в юрбі,
хтось не помітить датою папери,
хтось не збагне хворобу у собі –
зате боготворить свої химери.

Вони зростають з непробудних хащів
байдужості до

Блакитний корабель відчалив уночі,
повільно і печально пливучи.

Повз акваторію земного океану
він віз до мене смерть мою кохану.

Без нашого злиття ще на світанку
вона,

Тини…
Дірки…
В тинах дірки.
В дірках тини.
Хати в дірках.
Люди в дірках.
Постіль в дірках.
За тинами – життя.
Життя в дірках,
бо дірки в тинах.
А ти в одній

На Бога надійся – і сам не гріши.
Не плач і не смійся –
не псуй, не бреши.
Вершини найвищі
в глибинах душі
пришвидши, пришвидши,
пришвидши мерщій!
Токсичність
довкіл

Розрослись кульбабки, викинули цвіт.
Ти – моє дитятко вже чимало літ.
То ж пішли по полю (бачиш далечінь?)
стрінемо тополю, працю, біль і лінь.

Україна всюди, рідна,

Я всі ночі не сплю,
мов палаю в котлі…
З кожним віршем лягаю на ноти…
Так страждаю й люблю,
як ніхто на землі!..
Й до сих пір сумніваюся: хто́ ти?..

На тихій вулиці сумній
Зламались раптом
ці веселі кроки
і ти стоятимеш у тиші
доки –
я буду твій…
Я буду твій…
Я буду твій!

Я буду твій –
я буду твій…
Я

Попід зіркою гірко́ю,
понад гі́ркою парко́ю,
серед ночі поміж літа
проти вітру полетів ти…

Хто міг знати, що так буде?
Я гукав тебе крізь груди!
Я не знав про хресні

Чай.
Гірський
Гіркий.
Густий.
День
Міський.
Діркий.
Пустий.

Термос –
луснув!
Чайник –
з носом!
Творчість –
усна.
Праця

У темний вечір я спіткав тебе –
як сонце серед ночі!
В очах твоїх я бавлюся тепер –
і потонути хочу!

Ти світлий сяй! І розум голубий…
З тобою легше мати,
ніж загубити чи

Дует

Дякувати Богові –
досі в силі договір,
проміж нами рівний паритет.
Хоч не за́вжди радує
“на́впіл, а не на́двоє”,
але в нас дует, а не квартет.

Те, що

Собака плаче.
Собаку жалко.
Чорне вухо ледь дотикалося до мене.
Я кутався у білі рядна,
у холоді свій ніс тримав,
він замерзав
і літнім льодом покривався,
а чув усе тим

… стовп,
холодний і невтішно сірий,
мов смерк померлий шансів полудневих,
мов мумія …
… РЕПІТ? (repeat?)
… стовпостопрірва,
праця опоєних і оповитих м’язів,
не

Коли я вітром оперезався
і літати научався,
ставало легше не мені,
а тим, хто лишався.
Просто писалося кожній букві,
кожній крапці
час у свідки набивався.
Бо свідок

Таке оголене плече,
кістляво-прозоре скло,
або обрубане крило,
воно вам тече
і пече.

А що мій дотик додавав!
я ледь не порізав рук:
ви викришталюєте звук,
щоб

Дама. Вино.
У цих Броварах за кожним столом
грають у дурня!
А як до кишені за козирем!
А як переможно сміються!
Дотепність!
Дотепність!
Цілуйте чемпіона!
Налийте йому

Дідусь у рожевому кепі
навприсядки показав.
“Од предків не сте́пи, не репи, –
а ловкий гопак!” – сказав.

І стали його обнімати
дві дівки п’яні́ вдрабадан,
“Отєц, ти што

Терміново потрібен закуток
для виробів з власної шкіри,
потрібні вампіри,
шукаю безсоння постійне
і фіру для вічних скитань,
не пропоную зітхань,
не бажано