Про кохання

Я стужився. Я, мов кінь, погриз вудила —
відступи, бідо гірка й мороко:
десь любов моя на Ринку заблудила,
десь отам,
між ренесансом і бароко…

Я стужився. О подайте

Як ми ходимо обоє
нетрями старою дому!..
Гобелени і гобої
славлять пару невідому,

ніби бачать
нашу змову:
кожен дотик —
теплий спалах.

І тоді ми знову (й

Коли мандрівник повернувся додому,
ступив за ворота, зійшов на поріг,
здійнявши на плечі дорогу і втому, —
всі радощі світу вляглися до ніг.

Його не забули, його

Закіптюжений ангел живе у друкарні,
наче промінь стрибає в дівочі люстерка,
на губах залишає цілунки безкарні —
безшелесний, мов тінь, і липкий, мов цукерка.

А за вікнами вечір,

авжеж не райський сад не світять помаранчі
загублено стежки і втрачено сліди
а все що є у нас ліхтарик на підзамчі
і треба нам туди

збігати у пітьму яка непевна втіха
чи

…і хоча все золото світу не варте твого мізинця
і тільки для тебе жовто горять сьогодні сади
губи твої холодні наче прозорі вінця
яких ніхто не торкався прагнучи світла й

вчимося бути далекоглядними
недільного дня тяжіємо до повчальних розваг і видовищ
розглядаємо небо зі сферичної башти
випнутої мов око циклопове
неподалік чортового колеса та

Наші святочні пориви — палкі та вознеслі,
ніби й не нам волокти цю планиду грузьку.
Далі, все далі від нас рибалки і теслі,
Тільки предвічні сліди на воді та піску.

Годі

Десь поміж двадцятими, поміж тридцятими,
поміж дахами, балконами й вивісками,
в надвечірнім затемненні сніжного міста,
снується танго безпритульне,
вигадане студентом консерваторії

Капітанська вдова мала білих мишей
в закапелку дірявої кухні,
а ще із неї був канарок Мішель
і носовички трикутні.

Втім, ніхто не знав, де ночує вона,
по яких катакомбах

Мав я прегарну здатність (чи то хворобу):
двійко голуб’ят у череповій коробці.
В ротову мою порожнину, від крику аж пурпурову,
зазирали медики, ворожбити та інші знаючі

це хід весняних звірів це парад лемурів
мальовані роти палкіші свіжих ран
це час коли жага струмує навіть з мурів
це марш нагрітих тіл жагучих мов коран

це танці потіпах під

Із “Середньовічний звіринець”. З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе).

Мій пане, який нерозумний світ!..
Яка на румовище сходить журба!
Під небом, чорним,

Із “Середньовічний звіринець”. З колекції Мікельаньйоло Романо (він же Густав Зуппе).

Зійшла комета, Господи прости!
Мов гурт убивць повзе повз нас етапом.
Розпущені убори

Із “Ярмаркові патрети”

єлисавет божественна
феміна з меду й криці
у вінку монархинь окраса белль-роз
аки змій залізши я до лігва цариці
арлекин єхидний підступний

Із “Ярмаркові патрети”

о скільки конику-братику крутих чудасій на світі
дивився б допоки круки не вип’ють очей а мало
по сей бік багама-мама по той бік пальми гаїті
і

Із “Ярмаркові патрети”

Михайло Пустий — оповідач і казкар, лемко зі Східно-Словацького краю. Був пастухом громадських кіз. З його вуст записано багато казок, серед них і

Він має щось від різника або від самурая
Його ножі то попурі для джазових музик
Уста розкрито як врата все до мікрона грає
Важливо губи розтягти і зберегти язик

Дванадцять дуже

Із “Кримінальні сонети”

На розі Кармелітської та Духа
Святого двометровий зимний хлоп
Лежав, Зацвівши оком, як циклом
(античний). Потекла на брук з-під вух.

його

Із “Кримінальні сонети”

У карти, так обшмульгані, що аж,
засіли пан різник і пан музика.
Була спокуса виграшу велика,
а за вікном був гомін і пейзаж.

І все зійшло