Пісні

Що я живу й помру — хто з того користь має?
З верстата нашого хто полотно знімае?
Небесне полум’я найкращим людям очі
Щодня випалює — й хоч би димок! Немає.

З тобою краще річ серед руїн вести,
Аніж молитись там, де не буваєш ти.
Початок і кінець всього, що є! Як хочеш —
В огні спали мене, а ні — у рай впусти!

Приємніш пить вино, до гарних залицятись,
Аніж в удаваній побожності вправлятись.
Коли усіх п’яниць поглинуть має пекло,
Хто ж із людей тоді зуміє в рай дістатись?

1] Додержуючи вічного закону,
2] На небесах меридіан здали
3] Тельцеві сонце, ніч же — Скорпіону.

4] Отож, мов той, хто вдень чи серед мли
5] Іде, не спинений припоном жодним,

Творець, благослови мене добром твоїм,
Щоб я не дякував за той кусок, що їм,
Дурному й підлому! Щоб був я завжди п’яний,
Щоб я про все забув, не турбувавсь нічим!

Розбив ти келих мій, о невблаганний Боже!
Замкнув ти вхід мені у рай жаданий, Боже!
На землю вилив ти вологу пурпурову!
Чим хочеш присягну, що ти… ти п’яний, Боже!

Що Небо виграло, вдихнувши в мене душу?
Коли піду я геть, що в світі я порушу?
Кого я не питав, ніхто не пояснив,
Чому я в світ прийшов, чому я зникнуть мушу.

Осінні квіти ще цвітуть серед долин,
Ще ясен під вікном шумить зелений,
Та ген од снігових од білих верховин
Холодний світ зими пливе до мене.
Ще в моїм серці сяє день ясний,

Не пий, наказують, твоя вина в вині:
Настане судний день — і будеш ти в огні.
Це так… Та з радістю б віддав я землю й небо,
За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні.

Цей світ – прихилище для звірів і людей,
Світань і сутінків стобарвний мавзолей,
Нікчемний залишок Джемшідових бенкетів,
Кістки Баграмові, що поглинає глей.

1] Неначе два бики в ярмі одному,
2] З обтяженою тінню ми були,
3] І вчитель мій не бачив зла у тому.

4] Коли ж гукнув: “Тепер вперед пішли,
5] Бо тут потрібно, щоб весло й

Хмаринка сльози ллє на поле, на попас.
Без чистого вина ми тільки гаєм час!
Ми тут милуємось на зілля, що зростає…
Хто ж бачитиме те, що виросте із нас?

1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки
2] Ще вежі не діставшись, на вінці
3] Ми зори зупинили біля вишки,

4] Де вздріли два спахнулі промінці
5] Й на відповідь ще й третій

Як скажуть вам, що я лихий пияк,
Невірний і найгірший із гуляк, –
Це правда. В кожного своя вподоба.
I в мене теж. Такий у мене смак!

1] О вбога благородносте, в нас кревна!
2] Що ти живеш між вихвалянь і слав
3] Тут, де любов у нас не дуже ревна, —

4] То зовсім я б тому не дивував;
5] Бо навіть там, де шлях

— Скажи, пароплаве, дуже прошу,
Скільки ти можеш везти вантажу?

— Можу я з тисячу взять пасажирів,
Лантухів з вугіллям сотень чотири,
Катер, три шлюпки, троси та крани,
Ну,

На вулиці красунь блукаємо сьогодні,
Кохання та вино вславляємо сьогодні!
Ми увільнилися назавжди від буття —
I в царство Вишнього вступаємо сьогодні.

Нагадує мені берегова травиця
Ту косу, що плела колись небеснолиця.
Тож не топчи стебла: воно в останках, може,
Тюльпановидої красуні корениться.

Прожити сімдесят — і з думки викинь! Хай
Тобою править хміль — тут тільки п’яним рай!
Аж поки з голови твоєї зроблять глечик,
Ти глечика з вином із рук не випускай!

Своєї долі ми не зменшим, не примножим —
Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим!
Твої й мої діла, оскільки нам відомо,
Переінакшити ми все одно не зможем.