Пісні

Коли запав довкола морок
І розум тьмарився мені,
Коли надія, стерта в порох,
Ледь жевріла удалині;

Як дух із відчаю хилився
І глум зломовної юрби,
Уйнявши розуму

Кущ троянди в лузі цвів,
шарлатові квіти,
і мов ранок паленів,
хлопчик враз його уздрів
і — до нього бігти.
О трояндо лугова,
шарлатовий цвіте!

Хлопчик: я тебе

Країна розкоші прослалась підо мною,
Вгорі — блакить ясна, тут — лиця чарівні.
Чому ж у дальній край так хочеться мені,
Чом ще за дальшою я плачу давниною?

О Литво! Шум лісів,

Я бачив, як ти плачеш! Твоя сльоза, моя
у твоїй блакитній зіниці вона неспокійно блищала,
як біла крапля роси
на ніжному стеблі фіалки.

Я бачив, як ти сміявся! І родючий

Букет нарвавши на лужку густім,
Приніс його в задумі я у дім.
Але схилились до землі квітки,
Від теплих рук зів’яли пелюстки.
Його у глек поставив я тоді,—
Й квітки, мов чудо,

Тож на чому нам залежить,
щоб здоров’я мати?
Кожен погук радо стежить,
щоб і згук піймати.

Геть з життєвої дороги,
марення тужливі.
Знай, поете, доки й змоги
співів

Князь Шаликов, газетчик наш печальный,
Элегию семье своей читал,
А казачок огарок свечки сальной
Перед певцом со трепетом держал.
Вдруг мальчик наш заплакал, запищал.
«Вот, вот

Як кохана поглядає,
любий погляд стрівши твій!
І поетів спів лунає,
повен щастя і надій.
І тепер мовчань хвилина
щедро приязні додасть.
Тихо! Тихо! Помовчи-но!
Це —

Я сам в себе уверен,
Я умник из глупцов,
Я маленький Каверин,
Лицейский Молоствов [1].
_____________

Відсутній з вашими вигадами про неміцні романи,
Ті клапті брехні, сплетені божевіллям;
Дай мені швидкоплинний дух своїм слабким сяйвом,
Або захоплення, яке заселяє перший любовний

Дні пожадані,
ось ви і знов:
сонце весняне,
гомін дібров.

І швидкоплинні
води шумлять.
Що це — долини?
Луки ряхтять?

Свіжістю віє
з синіх небес,
став

О світе! Знаєш сам, які твої діла!
Сидиш недвигою у башті гніту й зла!
Одним добро даєш, а іншим — лихо! Тільки
Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!

Сміється природа радо мені,
Як сяє сонце по зимнім сні!
Барвисті квіти по всіх лугах,
Пташині хори по всіх гаях,
І в кожнім серці радість, весна:
О земле, сонце, любов

Я здесь, Инезилья,
Я здесь под окном.
Объята Севилья
И мраком и сном.

Исполнен отвагой,
Окутан плащом,
С гитарой и шпагой
Я здесь под окном.

Ты спишь ли?

Здорово, Юрьев именинник!
Здорово, Юрьев лейб-улан!
Сегодня для тебя пустынник
Осушит пенистый стакан.
Здорово, Юрьев именинник!
Здорово, Юрьев лейб-улан!

Здорово,

На вулиці красунь блукаємо сьогодні,
Кохання та вино вславляємо сьогодні!
Ми увільнилися назавжди від буття —
I в царство Вишнього вступаємо сьогодні.

1] Я, далі ведучи, скажу, що, пішки
2] Ще вежі не діставшись, на вінці
3] Ми зори зупинили біля вишки,

4] Де вздріли два спахнулі промінці
5] Й на відповідь ще й третій

Своєї долі ми не зменшим, не примножим —
Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим!
Твої й мої діла, оскільки нам відомо,
Переінакшити ми все одно не зможем.

О раб семи планет і чотирьох стихій,
Що вічно трусишся в пропасниці лихій!
Зречися радості! На цім розпутті спраги
Про поворот назад і думати не смій!

1] О вбога благородносте, в нас кревна!
2] Що ти живеш між вихвалянь і слав
3] Тут, де любов у нас не дуже ревна, —

4] То зовсім я б тому не дивував;
5] Бо навіть там, де шлях