Пісні

Я думав, серце вже забуло
Властивість юності – страждать.
Казав: того, що промайнуло,
Не повернуть! не наздогнать!

Печалі й мрії відлетіли,
Пройшли захоплення усі…
Як

Сиділи ми, любко, обоє
У легкім човенці своїм.
Ніч тиха була, ми з тобою
Плили геть шляхом водяним.

Ми острів заклятий стрівали,
Ген-ген в сяйві місяця мрів,
Там гуки

Я — меч, я — полум’я.
Я світив вам у темряві, і, коли битва розпочалась,
я бився попереду, в першім ряду.
Круг мене лежать трупи моїх друзів, але ми перемогли.
Ми перемогли, але

— Гей, тигре! Що чувати?
— Мені вже набридли грати!
— Волі хочеться?
— Ще й як!
Я б поснідав вами всмак!

Йде їжак, біжить їжак,
Всіх поколе, та ще й як!

Налякався горобець:
— Що за дивний комірець?!
— Є голки на комірці,
Щоб лякались горобці!

Йде їжак, біжить

На базарі в день торговий
Отакі велись розмови:

— Чом ти в’ялий та прим’ятий,
Любий брате мій Салате?
— То не диво, мила Моркво:
Я вже тут лежу з вівторка!

— Я також! —

Чи я раніш тебе землі віддам,
Чи ти мене — туди, де тлінь нещадна,
Та в цих рядках ти смерті непідвладна,
Тоді як я дістанусь хробакам.

В піснях моїх ти вічно будеш жити,
Хоч

О владарю чуттів моїх святих,
Як свідчення і щирості, й любові
До тебе йдуть посли мої письмові
В одежі слів буденних і простих.

Щоб гідно одягти посланців тих,
Окрас не міг

Красуне, не співай мені
Грузинські наспіви печальні:
Нагадують твої пісні
Про інші дні, про берег дальній.

На жаль, нагадують мені
Твої жорстокі, довгі співи
Про ночі в

Твоє обличчя любе, миле,
Колись мені щоночі снилось,
Тепер обличчя янголине
Бліде – від жалю так змінилось;

Смерть поцілунок свій положить
Блідий на устоньках

Ворон ворону навстріч,
Ворон ворону навклич:
“Де б нам, ворон, погуляти?
Як би нам про те прознати?”

Ворон ворону в одвіт:
“Знаю, буде нам обід;
В чистім полі при

Клей мандрує цілий вечір,
По дорозі клеїть речі:
Попільниці, кухлі, банки,
Й тарілки, й чашки, і склянки.

Склеїв горщик, склеїв вазу.
Що побачить — клеїть зразу.
Навіть

Жила біля річки качка,
Велика була дивачка:
Води не любила й трішки —
Ходила гуляти пішки.

Заходила до перукарні:
— Чи є у вас булки гарні?
В аптеку носила банку:
—

Любо граєт, бистро трептить
Птиця в румній зориці,
Із вітки на вітку летить
Во зеленій дебриці;
Рябі луги
І береги
Єй служать, ю веселять.

Но нещасна,

Радуйтеся, соколята,
Вам зоренька світаєт,
Плещіте, руські дитята,
Вам-бо весна блистаєт,
Вітри з юга подувають —
І морози ісчезають,
Обновилась природа,
З ней народна

Мавпи роблять різні штуки,
Скачуть, палку взявши в руки.
Гляньте хоч на павіана!
Це ж бо мавпа, не омана!

Замовкну скоро я!.. Якщо ж у день печалі
Мені акорди струн у відповідь звучали;
Якщо, вслухаючись у вірші, юнаки
До мук, що я звіряв, не ставились безпечно;
Якщо вже ти сама,

Сапфірової синизни
Твої глибокі очі.
Щасливець той, кому вони
Всміхаються охоче.

А серце в тебе — той алмаз,
Що гранями яскріє.
Щасливець, з ким воно весь час
Горить

Всю душу свою до краю
Я лілії віддаю,
Хай дзвінко вона співає
Пісню про милу мою.

Щоб пісня завжди тремтіла,
Як досі цілунок тремтить,
Яким вона спалила
Мене в

Сопілки й сурми грають,
І скрипочка заводить;
Ох, то ж моя кохана
Танок весільний водить!

Там бубни й джоломійки
Бринять, дзвенять, лунають;
Там добрі янголята
І