Пісні

Дощ хлющить
На зелен плющ.
Під плющем сховався
Хрущ.
Каже весело
Плющу:
— Не боюся я
Дощу!

Є у хмарки
Хмареня.
Є у сонця
Сонях.
Є у квітки
Квітеня.
Є у мами
Доня.

У бабці Олі
Квітів доволі.

Пишні троянди
Біля веранди.

Коло криниці
Рясні чорнобривці.

Там, де стежини,
Айстри й жоржини.

Скрізь біля хати –
Пахощі

А вусанчик-колосок
Подає свій голосок:
Росо, росо, росянице,
Зароси усю пшеницю,
Колосочки наливай,
Звесели наш рідний край!

Ми зібрали урожай.
Наче сонце у вінку
Коровай наш, коровай,
На шовковім рушнику.

Друже, з нами заспівай
Пісню радісну, дзвінку:
Коровай наш, коровай,
На шовковім

Із маленької зернинки
В полі виросла морквинка.

Соковита, кучерява
Для Оленки і для Клави.

І для хлопчика одного,
І для зайчика малого!

Ти, курча-курчатко,
Не ходи на грядку.
Там бабуня Дося
Посіяла просо.

Дзінь-дзелень! —
біжить трамвайчик,
У вагоні лис і зайчик,
Бегемотик, слоник, котик,
Песик, вовчик, коник, кротик.
— Не дивуйтесь! —
каже зайчик.—
В зоопарк іде

Поет і кат,
Безсмертя й смерть,
Камінним холодом зустрілись,
Ножами погляди схрестились,
Ненавистю налиті вщерть.
Ну, що стоїш?
Проси пощади!
Забудь, що предки —

Просинаються Татри,
як зелені ведмедиці.
Струшують сині тумани
і поволі ідуть умиватись.
А потім довго вдивляються
в сині озера,
в ріки-бистрини.

Просинаються Татри

Знову чисте сонце
Наді мною.
Віє синій березень
Весною.
Знов зі святом неньку
Я вітаю,
Щастя їй і радості
Бажаю.
Мамо люба, мамо
Наша рідна.
Вже до нас

Я сам… Ася
Молодо подолом
У кущі щуку,
А вода – адова…
Море… ром…
Я і Ася… Яса…
Моросно сон-сором…
Я…
Ася… Яса…

А та хата —
Хата на канатах;
І таланило, коли на латі
Будь-де летите… Ледь дуб
У гіллі — гу!..
У гудінні — дугу
Дугує у гуд.
У ву-
хах:
У — гу!
Хата — шум у

А та – хихата,
А та – пипата,
А та – пупата…
І зараза на заразі.
Діваха лаха від
Умовин в Ероті (літо – ревнивому)
До од
Теодорів – ерами марев. Ірод? А,
Ерот!

“Атож, ота”.
І
За руку – раз,
В кабак, в
Бар “Краб”.
– Каву, чувак!
Ух, кави вакху
Ув зіллі… Зву
Її.
– Завжди джаз…
– І – раті гітар, і…
Умугикав, аки

В тебе не просто очі,
В тебе — моря зелені
З темною позолотою
По бильцях своїх берегів.
Нічого більше не хочу,
Тільки дивись на мене,
Хай очі світять турботою
З-під

Вир грив
У ру-
Сі ріс…
Зверху рух, рев з
Низин –
Чи рогом могорич
Вирово рив…
Ха, вир гопака по гривах!..

Закоханість — щастя і подив,
І погляд в зірки, горілиць.
Закоханість — Острів Свободи
У Морі Житейських Дрібниць.

Осліпніть, зломислячі очі,
Знімійте, зломовні уста,
Не

Темно-сиза ожина
Гляне гронами з гаю.
Тут моя Батьківщина,
Сонце отчого краю.

Ген привітна домівка,
Що мене колисала,
Та ромашка-журливка,
Що на луг

Наган… око… наган…
– На! – громом орган.
Нагла гулява в яру, калган…
– А! – дурманами зрізала зір зима
нам руда.
Жада ж!
А ген сивен сон не висне? Га?
Наган? У дугу –