Олена Пчілка

«Завтра!.. Кажуть би то, завтра
Вже напевне виїздить…
Треба всі свої манатки
В скриньку власную вложить.

Позбирать книжки та зшитки…
Так одразу й не збереш!
Що куди

У нас Микола є, хлопчина,
Отам в селі його хатина.
Була собі в його й собачка,
Тихенька Лиска неборачка.
Така-то вже вдалась плохенька,
Лагідна та смирненька.
Микола вдачу

Як задумав боровик, —
Прездоровий, мов той бик, —
На жуків іти війною
Із громадою грибною.
Посилає посланців,
Геть по лісові гонців,
Щоб трубили, щоб гукали,
Щоб усіх

Забудь мене! Нехай гадання
Про долю спільную минуть;
Як жаль тобі твого дрімання,
То маєш краще знов заснуть!

Не будеш більше вагуватись,
Чи так, чи так тобі іти!
Пора

Був собі журавель
Та журавочка,
Наносили сінця
Повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова, —
Почнем її, братця, знова:
Був собі журавель
Та журавочка
(і так далі,

Діти бігають, стрибають,
Далі — весело гукають:
— Ах, метелик!., подивіться!..
Ось він, ось він метушиться!
Та який же гарний, гожий!
Наче квітка, прехороший!

Весна чарівниця,
Неначе цариця,
Наказ свій послала,
Щоб краса вставала.

І проліски, і травка,
Й зелена муравка,
І кульбаба рясна,
Й фіалочка ясна —

Всі квіти

Гайда, дітки, у садок!
Любо там та мило!
Скільки всяких там квіток
Сей рік уродило!
Повна рожа, мак чубатий,
Між кущами м’ята,
І барвіночок хрещатий
Стелеться до хати.

Хто ж чарівниця тая мила,
Для всіх привітная така,
Що всіх людей тих наділила
Її ласкавая рука?
Не хочу мучити вас, діти,
Навіщо нудитися вам!
Не буду довго я таїти,

Поважна улицею йде юрба густая,
Старії люди і громада молодая.

Ідуть, ідуть усі у хвилях урочистих,
В своїх бажаннях серця, пориваннях чистих.

Поетові оддати «довг остатній» —

А-а, люлі, прилетіли гулі
Та сіли на люлі,
Стали думати-гадати,
Чим дитину годувати:
«Чи кашкою, чи медком,
Чи солодким яблучком?»
А ви, гулі, не гудіте,
Кипить кашка,

Ми лугами йдем, берегами йдем,
Шумлять луги дуже, (2)

Та шумлять луги дуже.
Та шумить вітер, та шумить дощик —
Нам теє байдуже, (2)

Та нам теє байдуже.
Там на річеньці

Був собі баран та вівця,
Накосили вони стіжок сінця,—
А я знов почну з кінця:
Був собі баран та вівця
(і так далі, поки не докучить).

Єсть у мене люба лялька,
Хорошая дуже!
Може, в кого є ще краща,
Та мені байдуже!

Граюсь лялькою гарненько,
Гарно убираю;
Пограюся та і знову
Її заховаю.

А як

Ну й розумний же наш котик!
Де такий і взявся,
Чи у школі де навчався,
Чи такий вже вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам, —

У збаночку молоко,—
Ох, то штука ловка!
Та як його скуштувать?
Не влізе головка!…
Наша киця дуже мудра —
Способу добрала:
У той кухличок вузенький
Хвостика вмочала.

Котик-мурчик
Мій голубчик!
Він удвох зі мною,
Як риба з водою!
Кашку смачненьку
В мисочку новеньку
Матуся поклали,
На сніданок дали.
Я ту кашку виїдав,
Котик —

(Пісня)
Ой вечір, вечір, вже вечоріє,
Моє серденько все веселіє!..
Котися ж, ясне сонечко, з неба, —
Світлонька твого мені не треба:
Зійде для мене другеє сонце,

Не мав добрий чоловік
Та із чого жити,
Мусив собі курочку купити:
А курочка по сінечках
Кудкудах-кудкудах!
Не мав добрий чоловік
Та із чого жити,
Мусив собі качечку

Я дівчина невеличка,
На головці в мене стрічка,
Вмію шити, вишивати,
Ще й читати і писати.