Олена Пчілка

Перед блакитним морем в світі яснім
Стоїть дівчина молода.
Між лаврів, олеандр, в гурті прекраснім
Про що хорошая гада?..

Їй спомянувся хуторець убогий
В далекій рідній

— Лети собі на волю! З тебе клітки буде! —
Сказали раз орлові добрі люди,
Що роки довгії його держали
В неволі темній, в тузі, у печалі.
— Лети!..— І опинивсь орел на волі,
На

Ох, давня ти, байко!
Хіба що незнайко,
Простак-невіглас
Не чув тебе зроду!
Дійшла ж ти до нас
Від давнього вельми народу!

Ті греки змисленні
Казки незчисленні
Із

(волинська пріповістка)
Згорів весь двір у чоловіка.
Страшенна шкода, превелика!
Сидить гослодарь на дворищі,
На сумнім, чорнім пожарищі,
Та й плаче бідний! Все

З перебитим крилом Чайка сидить на ялині.
Що робити, дума вона, при лихій годині?!
З щирим серцем серед птаства кого тут шукати?
Хто небогу привітає, як рідная мати?..
Сидить

У пані свинка годувалась.
Ох, тож-то в роскоші кохалась!
В догодонці такій
Жила в маєтку, у якій
Живе не кожная безрога.
Отож Настусенька небога,
Служниця паніна, щораз

Маленький вітрячок,
Увесь мов з кулачок,
Помаленьку собі молов
І житечко, й пшеницю,
І всякую пашницю —
Хто з чим би не прийшов.
А біля його близько,
На березі там

(Тема народна)
В полі совонька літає,
Навдокола поглядає:
Що там видно наоколі,
В небесах та в чистім полі?
Ох! Орел отам ширяє,
Понад гаєм все кружляє…
«Орле

Вийшла Мишка-городянка,
Прехорошая панянка,
Раз у поле погуляти;
А при тім хотіла взнати,
Як там інші сестри Миші,
Польовнички, серед тиші
Проживають,
Пробувають.

Раз метелик мовив так:
— Шкода, мамо, моїх літ!
Полечу лиш я у світ.
Що ж отак тут пробувати
У кущах і не видати
Світа божого ніяк!
А таки ж бо я юнак!
Треба світа

Якось об ранішній порі
В господаря Петра в дворі
Сірко озвався до Гнідка:
— Бач, правдонька яка
На світі божому панує!
Тебе господар як шанує:
Тобі і сіна, і вівса

Снігирчик бідний у сильце попався,
А Щиглик-молодець,
Той жвавий джигунець,
Дививсь на його та сміявся:
— Оце так мудрагель з тебе!
Ну як-таки не вгледіти себе,
Біди не

Галя з мамою в садочку
Груші в кошичок збирає;
Себто — мама більш пильнує,
Доня ж — тільки помагає.
— Що ж ти, Галочко, минаєш?
Он же, бачиш, у травиці
Ще грушок зосталось

Якось-то кухар знакомитий,
Обід зваривши смаковитий,
Побіг близенько у крамничку,
Либонь,купить якусь дрібничку.

А може,й чарочку смикнуть
(Любив часами він черкнуть!).

У нас Микола є, хлопчина,
Отам в селі його хатина.
Була собі в його й собачка,
Тихенька Лиска неборачка.
Така-то вже вдалась плохенька,
Лагідна та смирненька.
Микола вдачу

Наш Бобко сидить поважно,
Думоньку гадає;
Аж на нього люта квочка
Раптом нападає:
— А ледащо! Ти чого тут
В миску заглядаєш?
То ж моїм курчаткам каша —
Ти цього не

Був собі гарненький цуцик —
Чорний ніс, а білі п’яти:
Ціла пазушка біленька
І панчішки білі знати;
На чолі мав проділь білий —
Отакий то був джигунчик.
З нього й сторож

(переспів)
„Візьміте світ“!— з висот надхмарних неба,
Свою скінчивши працю Зевс*) прорік:
„Хай кожен частку,— скілько йому треба,—
Візьме і нею владає по вік”!

Один собі письмак
(Нащо казати, звали як?),
Надумавшись, пісні складать почав.
Отож якось товаришу й мовляв:
«Єй-богу, тішусь я оце!
Неначе в казці те яйце-райце,
Що

Два паниченьки моторні край воріт
Роздивлялись на весілля через пліт,
На весілля те мужицькеє просте,
Розмовляючи про сеє та про те.
«Чуєш, братику! — так перший промовляв,
Що