Олександр Козловський

Пробудилась весна
із мертвецького сна.
Дощик кропить, сонце встало…
Де ж снігове покривало?
І сліду нема.

Будь кришталем, коли ти з каміння,
будь фіалком, коли ти ростина,
соловієм, коли ти пташина,
а любов’ю, коли ти людина.

Над річкою над бистрою
сидить хлопчик під вербою,
сидить собі в холодочку,
рибку ловить на вудочку.

Біля хлопця через кладку
ішло гожеє дівчатко;
на хлопчину задивилось,