Оксана Лущевська

…пальці легкі як калинове листя,
в обіймах останніх сьогодні сплелися.
Палають рум’янцем цілованні щоки,
Ти поряд. Ти тут. Та це лише “поки”.
Історію вічну “про тебе – про

був звичайний маршрут,
був тролейбус той самий,
скиглив вітер з вікна розбитого;
був квиток той щасливий,
бо цифри співпали
із чорнила –
чорнила
розмитого;
і була я

Здаюся собі дзеркалом –
в вітальні на стіні.
А інколи, здається,
те дзеркало в мені
блукає лабіринтом
свідомого чуття,
тоді я відчуваю
жадобу до життя:
люблю його

Жовтень…

В тумані
дні невблаганні,
ти окаянно
танцюєш сама, –
руки тендітні
в буденність, як в бубон,
шалено колотять…

Жадає пітьма
недоторканності

хто є людина, що безмрійо
снує спустілими містами,
що не сміється щиро сонцю
і небу. Йде собі мостами
самотньо…

хто є людина, що в моменти,
коли зірки вкривають

Долями – недолями,
Правдами – неправдами,
Пальцями тендітними,
Поглядів тирадами
Чоловічу партію
Ти зіграв без програшу
Відчуттями, чуєш, я тепер грішу…

Сказаним –

Приходила думка навшпиньки,
Приносила в жменях ожину,
В очах – ледве тепле сонце,
В волоссі – барвисті жоржини.
Щось ніжне прошепотіла,
Поглянла прямо в душу,
“Я, ніби,

Поговоримо поглядами – не словами.
Можна ближче і голосніше? Аби розширити
безкінечність потаємного. Ніби ніша
імпровізованого діалогу
(в чотири руки по клавіатурі)
вкоротила

Пережили і сто морозів,
пережили і сто віків –
на тій тринадацятій дорозі
чорти зустріли відьмаків.

Чорти сиділи на хрестах,
мотаючи ногами час –
на їх покручених

У нас буде дуже затишно,
Сонце схилиться до заходу,
Мороз пензлем замалює
На вікні вчорашній день.
Запалають сухі дрова,
Полум’я те кольорове
Іскрами нам заспіває
Ще

…люби цей дощ,
це місто,
цих людей.
Люби цю тишу,
оці хмари,
це повітря,
що як вогонь пекельний,
гостре вістя –
тебе розбуджують.
Люби цей день,
ці

Жити-пережити –
він боявся долі.
Як посохло жито
шукав вітру в полі.
Говорив із небом
як рипіли сосни.
Десь, за небокраєм
він знаходив сонце.
Замовляв

Сни гуляють вночі по Японії,
Де цвітуть пишноликі піонії,
Де підносяться ввись самураї,
Де фламінго збиваються в зграї,
Де ти бачиш мене – в кімоно,
Де я йду в екзотичний

…і рвалось намисто із ягід,
дзвеніли-гуділи цимбали,
хмельні вибивали каблуки,
сопілки ігриво співали.
Молилось калинове листя,
по струнах натягнутих сонця,
ти маревом йшов

Лимани як ліани,
як пряжа.Та проте
їх води відбивають
проміння золоте.
Розгойдуються мрії
повз жовті береги,
біжать назустріч сонцю
веселкові круги.
Куди не глянь

Вузенькі спинки чорних клавіш –
Тримтіння рук.
І зграя білосніжних птахів
Летить на звук.
Берези підпирають небо,
Густіють хмари.
Благословляє новий день
Тебе – на

Чи ти стріла, що випустив стрілець?
Чи ти лучник, що ту стрілу пускає?
Моє кохання – пише олівець,
твоє кохання як роман безкраїй.

Чи ти свідомість певного життя?
Чи ти ж бо

…як літо пролетять літа
ти будеш поряд. Ти довіку
пускатимеш із люльки дим,
примруживши свої повіки;
любитимеш вишневий сад
і гомін золотого лісу,
червоні маки і

Запроси мене до вальсу
Під сполоханим дощем!
Твої плечі – мої руки,
Серця стук і серця щем.
Все кружляє – дощ вальсує
падає на гори листя.
Моє щастя, моя

Дерева і квіти –
Літописи світу.
Довершеність листя –
Пейзажі барвисті.
І гори гіганти збирають галантно
сріблясте і ніжне небесне тепло
в прозоре богемське омріяне