Оксана Лущевська

Теплий вечір нагадає про любов:
Скільки ж років прошмигнуло з того часу?
Не – скін – чен – ніс- ть.
(Сльози на очах)
Ми святили яблука на Спаса.
Ми святили
яблука на

1.
Хтось зі старих фотографій гляне на мене допитливо,
мовляв – як я можу просто, отак, гортати,
просто, отак, ковтати – образи, контури, символи –
просто, отак, гортати – гляне на

Як іронічний натяк,
Без табу
Черстві слова посипались потужньо.
На толерантні, витончені дні.
Скривилось сонце.
(Випрямилась мужньо).
І електрично спазмами

Малесенькі будиночки
Обплетені плющем.
Графічно територія
Поділена дощем.
Цікаве спостереження:
В тюрбанах ліхтарі,
Вібрують, як конвеєри
Приблудні комарі.
Оцей

Акуратно краяла любов –
На сніданок. Впала турка з кавою.
З ввігнутими кутиками уст,
Ти здавалась дивно нецікавою.

Нарцисично посміхався день
Крізь шибки. І масляні

Пережили і сто морозів,
пережили і сто віків –
на тій тринадацятій дорозі
чорти зустріли відьмаків.

Чорти сиділи на хрестах,
мотаючи ногами час –
на їх покручених

…як літо пролетять літа
ти будеш поряд. Ти довіку
пускатимеш із люльки дим,
примруживши свої повіки;
любитимеш вишневий сад
і гомін золотого лісу,
червоні маки і

У нас буде дуже затишно,
Сонце схилиться до заходу,
Мороз пензлем замалює
На вікні вчорашній день.
Запалають сухі дрова,
Полум’я те кольорове
Іскрами нам заспіває
Ще

З вовни скрутили початок світу,
з рудої, як осінь, глини
зліпили сонце – богині Тібіті
та й склали у скіфські билини:
той вітер, що – з Півночі,
вітер, що – з Півдня,
і

Запроси мене до вальсу
Під сполоханим дощем!
Твої плечі – мої руки,
Серця стук і серця щем.
Все кружляє – дощ вальсує
падає на гори листя.
Моє щастя, моя

Матріархат
І всі ми – госторозорі.
Заманюємо здобич на гачок.
Побережись!
Вже витонченні пальці
Метають стріли. Ви все про смичок?
Проігноруйте!
Довгов’язі

Як на жовтень, сипались зірки.
Хтось трусив сузір’я навіженно.
Врівноважились небесні терези,
Нагойдались вволю каторженні.
Все тремтіло і кружляли дні,
Збунтувалися нічні

Десь поряд йшов вчорашній вечір
Гудів зухвало рій цикад.
Далеке дно і спини риби
І місяць – яблучний цукат.
І сині, білі, жовті гори
Складали наш янтарний світ.
Як пазли

1
Часу обмаль –
сьогодні не варто
запускати паперових зміїв
ліпше
сховай їх негайно
у велику кишеню дитинства!

Часу обмаль –
сьогодні не треба
прорізати дірки

Приходила думка навшпиньки,
Приносила в жменях ожину,
В очах – ледве тепле сонце,
В волоссі – барвисті жоржини.
Щось ніжне прошепотіла,
Поглянла прямо в душу,
“Я, ніби,

Лимани як ліани,
як пряжа.Та проте
їх води відбивають
проміння золоте.
Розгойдуються мрії
повз жовті береги,
біжать назустріч сонцю
веселкові круги.
Куди не глянь

У мого брата є пташка,
мала бавовняна пташка,
це я сплела йому пташку,
коли він ішов на війну.

Мотаючи нитку на нитку,
я думала, як моя пташка
в глибокій кишені

…то був танець химерної тіні,
що тремтіла листком осіннім,
її очі, немов, голосили й, ніби, били
жалом осиним.
То неначе в минулі століття
ти ішов розміреним

У життя сьогодні інший смак,
Настрій інший, буцімто щасливий.
Золотаві верболози слів
Падають на ледь дозрілі сливи.
Б’ють у бубни запальні громи,
Хмари витинаються юрбою.
І

Самозаглибленість, водночас – непокірність,
Самозагубленість, водночас – існування.
Насамперед признячення і місце –
Самозабутні прояви кохання.

Батальність контурів –