Наталя Забіла

Два морози йшли у ліс,
все вбирали в іній.
В того був червоний ніс,
а у цього — синій.
— Старший буде той із нас, –
каже брат до брата, —
хто людину зможе враз
до

1
Була весна. Про сніг колишній
давно забули ліс і сад.
Стояли яблуні та вишні
у квітах з голови до п’ят.
Все оживало, все раділо
в зеленім лісі і в садку.
І кожен сам

Недавно ще гула метелиця,
Іще лежить в низинах сніг,
А вже барвінку листя стелеться
Зеленим килимом до ніг.
Воно під снігом і під кригою
Всю зиму зелень берегло
І перше

Стрибайчик стежкою лісною
Плигав поволі — стриб та стриб!
І раптом бачить: під сосною
Сидить великий білий гриб.
— Диви! Грибок! Ну й чудасія!
Адже ж учора випав сніг…
Моя

Одного разу Сонце й Вітер
Посперечались не на жарт:
Хто з них із двох сильніший в світі
І більш за те пошани варт?
Говорить Вітер: — Я суворий,
Я нажену на всіх страхи,
Я

Біг струмок через лужок,
Через воду — кладка.
І прийшло на бережок
Сіре козенятко.
— Зараз,— каже,— перейду
Я на той бік сміло!
Та назустріч, на біду,—
Козенятко

Що колись в одній країні,
чи на взгір’ї, чи в долині
десь була хатинка бідна
на околиці села,
і жили в ній брат з сестрою,
юні красені обоє,
ще й сестричка їхня рідна —

Стрибала мавпочка Рірі
По лісі на дозвіллі.
Аж глядь — на пальмі угорі
Висять горіхи спілі.
Що довго думать? В туго ж мить,
Залізши спритно вгору,
На пальмі мавпа вже

У лісі під ялицею,
Над річкою-бистрицею,
Будинок є казковий,
Багатоповерховий.

Стоїть він серед зелені
Із давньої пори,
Всі поверхи заселені
Від низу до

Була Лисиця скупердяйка,
Що гіршу й в світі не знайти.
Зате ж була вона хазяйка —
Могла й зварити, і спекти.
Та щоб у гості запросити
Хоч би когось — того нема:
— Аби самій

На вербі, на пагіллі,
Білі-білі котики.
Доторкнуться лагідно
Лоскотливим дотиком,
Доторкнуться котики,
Білі, невеличкі,
До руки, до ротика,
До моєї щічки.
Відламаю

По лісі стежинкою дівчинка йшла
і раптом клубочок на стежці знайшла.
Хотіла торкнутись — ой, що ж то за жах!
Цей сірий клубочок увесь в колючках!

Дівча від клубочка відскочило

Я мав колись-то коника,
що звався Сірячок.
Я дав його раз дівчинці
поїхать на товчок.

Вона шмагала коника
ще й била батіжком,
вона ганяла коника
болотяним

Хто на дереві над нами
— туки-туки-тук?
Прибиває щось гвіздками
— туки-туки-тук!
Наполегливо працює
— туки-туки-тук!
Хоч нічого й не майструє,
—

Прийшла зима. Летять сніжинки
і стелять ковдри по землі.
Вдяглись у білі одежинки
зайці великі та малі.

Зайчатам весело та любо
на саночках спускатись з гір.
Їх добре

А що ми бачили сьогодні!
На нашім лузі, у траві
і тут, і там, одна по одній
біліють купки піскові.

Рядочком тягнуться до річки..
Хто їх зробив— чи знаєш ти?
Це працювали

Ой розгулялись взимку віхоли,
до вікон хатку замели,
де під солом’яною стріхою
дідусь із бабою жили.
Біля віконця якось ввечері
сиділи вдвох собі старі
та милувалися

Мильна булька невеличка,
соломинка й черевик
йшли по лузі.
Бачать – річка.
як добратись на той бік?
Каже булька:
– Черевичку!
Попливи по річці вплав
і, як човник,

Стояла собі хатка –
дірявий чобіток.
А в ній жила бабуся,
що мала сто діток.

Така була сімеєчка,
сімеєчка мала!
Ніяк із нею впоратись
бабуся не могла.

Пішла

Золотокудра дівчинко,
ходімо разом жить.
Ніколи не посваримось,
а будемо дружить.

Я в лузі вівці пастиму
і гратиму в ріжок.
А ти пектимеш на обід
солодкий