Наталя Забіла

Чорним оком дивиться печера
В лісову ліянову межу.
Я — струнка, вигиниста пантера
Свій барліг невсипно стереже.

Виходжу зарошаним камінням,
Жовтозоро ріжу синю ніч,
І

Малював картину тато,
Квач у фарбу умочав,
Потім вийшов із кімнати
І обідати почав.

Тупу-тупу, хтось тупоче,
Відчинити двері хоче…
І в кімнату в ту ж хвилинку

1
Над Києвом сонце липневе блищить.
Тролейбус по вулиці весело мчить,
а в цьому тролейбусі їдемо ми –
звичайно, із мамою, а не самі.
Зі мною улюблена лялька моя
у платті

Були собі півник та курочка.
Набридло їм якось дома сидіти,
і пішли вони мандрувати по світу.
Ось ідуть вони зеленим гаєм,
навколо вітрець кущі колихає,
на кущах зеленіє свіже

Три ягідки, три вишеньки
Поспіли у садку.
Летіли три горобчики —
Поїли до смаку!

Упали вниз три кісточки
І в землю, в ямку — скік!..
З трьох зерняток три

Пригадай, Мариночко,
Дівчинко мала, —
Отака ж ялиночка
І торік була.

Волохаті гілочки,
Зелені голки,
На вершечку — зірочка,
На гілках —

На леваду я пішла б,
Ціла купа там кульбаб —
Ніби сонечка малі
Посідали на землі.

Я нарвала б тих квіток,
Та сплела б собі вінок,
Щоб і я була в вінку,
Наче квітка

У колишні давні днини,
в незапам’ятні години,
що від них лише казки
залишились на віки, —
склалась казка чи билиця,
що була собі вдовиця
і росла при ній дочка,

Якось каже дід бабусі:
— Розпали вогонь в печі
та для нашої Ганнусі
ти плискачика спечи.

Замісила баба тісто
і плискачика спекла,
а тоді, щоб трохи вистиг,
на віконце

Посмалилися носи,
Загоріли плічка.
Ми щодня тепер усі
Ходимо до річки.

Тече річка крізь лісок,
Блискотить сріблисто.
А на березі пісок,
Золотий та чистий.

І на

Десь на дальнім березі
квіти темно-сині…
Десь на дальнім березі
б’ється сонце-птах…
Спи, мій любий хлопчику,
мій маленький сину! —
Стелеться мережею
казка

Є в нас дівчинка Маринка,
Зовсім крихітна дитинка.
І сестричка Галочка,
Галочка-стрибалочка.
І руда вусата киця —
На малюнок подивіться!

Ось Маринка спить у ліжку,
А

У Маринки лялька є:
Чорне негренятко.
Разом з ним вона встає
І лягає спатки.

Вранці каже: — Добрий день!
Одягне, умиє
І співа йому пісень,
А воно — не

— Я сьогодні чергова! —
Хвалиться Маринка.—
В мене, бачите, нова
Біла фартушинка!

Встала я раніш за всіх,
Квіти поливала.
Потім курочок малих
Просом годувала.

А

За вікном летять сніжинки
І сідають на вікні.
Ми танцюєм круг ялинки
І співаємо пісні.

Ми щасливії малята
Найщасливіших батьків.
Це ж для нас — веселі свята,

Я біжу, біжу по гаю,
Я метелика впіймаю,
А метелик не схотів,
Геть від мене полетів.
Полетів він на лужок,
Заховався між квіток…
Я іду, іду, іду,
Метелика не знайду.

Під віконцями
На сонці
У весняному саду
У земельку,
Як в постельку,
Я насіннячко кладу.
Сонце, смійся!
Дощик, лийся!
Линьте, краплі, до землі,
Щоб на

На подвір’ї курочки —
Ціпу, ціпу, ціп!
Ось Маринка й Юрочка
Кришать ціпкам хліб.
Ціпки бачать кришечки,
Дзьобики — тук-тук!
Весь шматок — ой лишенько!
Вихопили з рук!

Оселились біля річки
Сірий зайчик та лисичка.
Зайчик — в хатці луб’яній,
А лисичка — в крижаній:

Ось постукала в віконця
Тепла сонячна весна,
І розтанула на сонці

До козиної до хати
З лісу стежечка веде.
В хаті маму ждуть козлята,
А коза із лісу йде.

Ясне сонечко заходить,
В небі місяць блискотить.
До воріт коза підходить,
У