Наталя Забіла

– Дум-дзум-дзум! –
дзвенить сопілка
в тихій ранішній імлі:
це прокинулася бджілка
на дубочку у дуплі.

Із дупла, немов із хатки,
вилітають волохатки,
вилітає рій

Морська вода така прозора
побіля берега плющить.
Великий камінь виліз з моря,
у воду дивиться її мовчить.

Морська трава звисає з нього,
у воду пасмами спада,
неначе в

Якось вранці погуляти
Вийшли в поле малюки.
Глядь: санчата-гринджолята
На горбочку край ріки!

— От так забавка чудова
Наготовлена для нас! —
Ззаду вмить сідає Вова,

На зеленій галяві,
Де рясна трава,
Дзюркотить криниченька,
Чиста, лісова.

До води схиляються
Квіти запашні.
Камінці поблискують
В темній глибині.

Ми збирали

Дай, Маринко, мамі ручку,
Тупу-тупу ніжками.
Підем на зелену лучку
Стежками, обніжками.

Там пасеться біла кізка
З бородою, з ріжками.
Підійди до неї близько, —

— Чи добра погода? —

Спитала Маринка.
— На синьому небі
Нема ні хмаринки.
Всміхається сонце.
Усе зацвіло.
І ллється у вікна
Весняне тепло.

А люди

Річка, Мариночко, річка!
Швидше до неї – туп-туп…
Чиста, прозора водичка.
Ручкою, ніжкою – хлюп!

Ходять, виблискують рибоньки,
швидко мигтять в глибині.
Далі не можна,

Вранці Лесик із воріт
вийшов з свого двору.
Жук біжить за ним услід,
хвіст піднявши вгору.
В небі крутиться сніжок,
і летять сніжинки
на ставок, на бережок,
на стрімку

Засурмили вранці – рано ватажки.
Били, били в барабани малюки.
Поскликали в дружні лави дітвору.
Ліва, права! Ліва, права! – По двору.

Зараз армії малої ми бійці.
Дерев’яна у

Навпроти нашого вікна
за дощану горожу
машина в’їхала чудна,
на звіра трохи схожа.
Вона схиляє й підійма
залізну довгу шию,
туди й сюди повзе сама
й зубами землю

Скопав я грядку сам – один
В городі біля тину.
Хотів зростить багато динь,
Зросла ж одна – єдина!
Та ласував не я один,
А наша вся родина.
І всі хвалили як один
Мою

1.

Годі, діти, бігати,
гратись у дворі!
Час уже обідати
нашій дітворі.

Ми не гаєм часу марно —
руки миєм дуже гарно,
витираємо як слід
і сідаєм за обід.

Вчора був я іменинник,
Старший став на цілий рік
І ношу тепер годинник,
Як дорослий чоловік.

Він у мене на руці
Блискотить на ремінці.

Він на справжній зовсім

Свіжі пахощі смолисті
вітер широко розніс, –
це на площі в нашім місті
ялинковий виріс ліс.
Кожна мама, кожен тато
вибирають до смаку:
– Нам високу!
– Нам пухнату!
–

Восьме березня настало –
Славне свято всіх жінок,
І сьогодні ми позвали
Наших мам у дитсадок.

Кожній мамі подарунки
Готували малюки,
Малювали їм малюнки
Вишивали

Стоїть собі годинник
на столику у нас,
години та хвилини
відстукує весь час.
Його блискучі стрілки
не спиняться ніяк,
і завжди чути

У нашої Оксаночки
таке хороше вбраннячко:
шовкова спідничка,
білі черевички,
на голівці кучерявій
аж чотири стрічки!
Встане рано зранку
дівчинка Оксанка,
вдягне

Вечоріє. Сутеніє.
А в кімнаті на вікні
Щось у темряві біліє —
Мабуть, яблучка смачні!
Мама яблучка купила,
Щоб Марійка їх поїла,
Щоб Марієчка мала
Здоровенькою була.

— Де ти бігав, зайчику?
— В темному ліску.
Там знайшов ялиночку,
гарну отаку!

Я ж оту ялиночку
вирубав та взяв
і собі за плеченьки
міцно прив’язав.

Тільки в

Метелиця-хурделиця
замела лісок.
Як біла ковдра, стелиться
під соснами сніжок.

Стрибають прудко білочки
по соснах угорі.
Напутрились на гілочках
поважні