Микола Устиянович

Шумить вітер долами,
Сухим вітром іграє,
А над Дністра водами
Дитя цвіту шукає.

Шумить буря студена,
Гудить ворон і кряче,
А на полі дитина
Глядить весни і

Друже сердечний, красненький соколе!
Ти соловієм з руського серденька,
Як о дитині любящая ненька,
О руськім щастю плачеш і недолі.

Ти гаї наші, ріки, гори, доли
Будиш з

Дитино красна, голубко тихенька,
Котору мати в нещасній годині
На світ родила, промов що-сь, живенька,
Промов до світа і к милій родині!

Глянь оченьками на твої

Гей, ген, милий боже!
Де ся наші літа діли, літа молоденькі:
Як-мо разом долинами
Над дністровими водами,
Як соколоньки літали сивенькі!
Гей, літа молоденькі!..

Гей,

На славнім Поділлю,
Там де хліб по кіллю,
Десь недалеко Чорткова,
Жив кметик заможний,
Статечний, побожний,
Софронь Крутиголова.

Були в нього статки
І всякі

Вітай нам, гостю з таїнственних світів!
Вітай нам, сине матері времен!
Якую судьбу небесних совітів,
Скажи, владико: грозу чи Еден
Несеш ти нам?

Се глянь, ми народний

Невинности, душі красний рає!
О ти небесний ангеле спокою!
Як же щасливий чоловік з тобою,
А як нещасний, хто тя пострадае!

До нього боязнь, до нього сромота,
До нього грижа

В день вінчальний на поклін

В якім то блеску б’є Відень столиця!
Чи огнем бухла Австрія ціла?
Ні, то вінчаєсь чудесна двоїця,
Браковінчаєсь сонце і зоря.

А над

І ви питаєте: чому замовкли ми?
Прощо утихла піснь тепла святої яри?
І ви питаєте!.. Чи не видите ви,
Як коплють сквапно гріб, роздають братам свіщі,
З єреями чужих муз заводять

«Нащо ти ся, доню, твориш
Та на Івасенька?
Та ж він тебе з-тяжка возьме,
Бо-сь му ще маленька». –

«За взріст ви ся не журіте,
Золота мамейко,
Таже я ж му сього

Земле нещасна! Де суть твої діти?
Чи джума стяла? Чи їх лють пожерла?
Чи страшна повідь край моря заверла?..
Де сини твої? Де суть твої цвіти?

Летів орел з чужиноньки
Та й

«А що тото, моя доню, що тото,
Що ти личко червоноє ось тото?» –
«Любого-м ся, – чи ж не сором? – встидала,
Зобачив мя, що-м прядучи дрімала –
Тому ж тото, моя мамо, тому то».

Ужас на Русі при зближенії монголов в л[іті] 1224

«Ой зле, сусіде! Горе нам, горе!
Сонце за три дні в кровавім морі
Бродить з полудня, а в дворцу луни
Слідно віддавна

А. «Нараю ти, друже,
Жіночку хорошу».

Б. «Дякую ти, друже,
О жінку не прошу».

А. «Красна і здорова». –

Б. «Ет, нездала мова!»

А. «Як ангел миленька,
Добра і

Уривки з поеми

Хто спорив на труду нивах
В життя свого ранку,
Той розв’язав в світа дивах
Не одну заганку.

Чудно не раз неробові,
Звідки ум, достатки,
Як

Бажання Русі

Спущено трупа, згашено походні,
Росте могила над дверми безодні,
А на могилі помершого брата
Новий рік тайні відчиняє врата.

Судьба засіла на

Були часи, де син Галича,
Мов блідолиця тоска дівича,
По розвалинах отців могил
За тіньми прошлих днів ходив,
І з поникнутов в землю головою,
З мутнов сльозою в ясній

Спущено трупа, згашено походні,
Запечатано ворота безодні,
Відотхнув гробар, пійшли домів милі,
Оден лиш старець остав у могили.
І все замовкло, молитви і зойки,
На гробах сіла

Сльоза на гробі Михайла барона Гарасевича

На галичім небі
Нова зоря згасла

Не дивуйся, чужинонько,
Що ми плачем на весні:
З веснов верне всяк цвітонько,
Лиш

Над річкою над Опором
Долина зацвіла,
Біля річки на долині
Самотня могила.

Над могилов Бескид гордий
Недвижимо чає
І, мов дитя, раменами
Курган обнимає.

А