Микола Устиянович

«Не ходи, сину, на глибоку, воду,
Купайся, сину, у мілкому, броду;
Глибокі води – то згубна принада;
Там смерті зіва, там нечайна зрада», –
Просила мати, благала рідная, –
А

Верховино, світку ти наш!
Гей, як у тебе так мило!
Як ігри вод, плине ту час,
Свобідно, шумно, весело.

З верха наверх, а з бору в бір
З легкою в серці, думкою,
В чересі

1
Галилей море свій хребет згинає,
Там син Маріїн берегом іде,
Рибарів простих к собі прикликає
І сіть небесну в руки подає.
За Первозваним і Петром в покорі
Молодець

1
При тихій розмові
З преділ Вифлеєма
Йшли старці Христові
До Єрусалима.

Надходять до міста
І стрічають мари,
На марах невіста,
Біля ней гробарі.

При марах,

Гей, Славо, Славо, лебедице біла!
Скажи нам казку за ону пору,
Коли тя мати на світ ізронила
Таку нам милу, таку нам любу –
Скажи нам казку: чому-сь така красна,
Як сред

Чи знаєш, брате, де вічні рожі
І безустанний цвіте май?
Де з небес сходять ангели божі
І насаджають земський рай?

Ходи зо мною, глянь: там кімната,
В кімнаті мати

І ви питаєте: чому замовкли ми?
Прощо утихла піснь тепла святої яри?
І ви питаєте!.. Чи не видите ви,
Як коплють сквапно гріб, роздають братам свіщі,
З єреями чужих муз заводять

За тобов ся оглядаю,
О тобі всегда думаю,
І вечером, і раненько
За тобов тужить серденько,
О юносте солоденька!
В тобі краса, в тобі сила,
В тобі життя як миленька
В

Як сонце западе, і вечір замріє,
І птичка вколишесь під тихим листом,
І зірки засвітять, і луна розтліє,
І все до спочинку складеся кругом,
Я, бідна, думаю і нуджу собою.
До

Чим провинила ти, що в твоїм оку
Узрів я мій небесний світ?
Чим провинила ти, що рік по року
Мені спокою більше ніт?

Що за тобою неводом скитаю,
Як тінь блудна в лучах

Хто, як Ти, велій, всемогущий Боже!
Ти одним словом воздвиг з пітьми світ,
Твій престол – небо, а земля підноже,
Ти отець всьому, тобі рода ніт.

В твоїй долоні плаває

По гробах гробів ходим ми,
І з ілу костей наших братій
Возносим храм для отчини
Величественний, пребагатий.
Но хто вість, чи на місці тім,
Де днесь взникає Руси дім,
Не

Щасливий край,
Де обичай
Во трудах шукати слави;
Там вічна яр
І божий дар,
За голод нема обави.

І нива там
І купця крам
Золота родят доволі:
І

Чи ти єще, другинечко моя,
Ведеш к востоку слізную зіницю?
Чи ти єще, болізненная,
Не запалила твоїм снам гробницю?
Єще ли стогн мечтаній блідих
З чорної рветься твого серця

А. «Нараю ти, друже,
Жіночку хорошу».

Б. «Дякую ти, друже,
О жінку не прошу».

А. «Красна і здорова». –

Б. «Ет, нездала мова!»

А. «Як ангел миленька,
Добра і

Добрий день! Щасть ти, боже! Ти плачеш? О диво.
Днесь Новий рік, чи знаєш? На лучах зорі
Плинуть в бряску рожевім хмарки задумчиво,
А в них райська колибель: надія і сни.

А ти

Казка

Над потоком луг,
А на лузі плуг,
А сестриця борона
Обід йому винесла,
І сперлася на чепіги,
Наїжила зуби з пихи,
Задерла ніс до гори
І ну ж ся

Раз ся пчоли вироіли,
Но бідні без матки;
Однак вірно позносили
Добиток і статки,
Що дістали в віні
По своїй родині,
Вся зо всім
В новий дім.

Й зачали

Стоїть дівча в полі,
Стоїть, глядить, плаче,
А летять соколи,
І ворон десь кряче.

А в даль ген дівочі
Видивились очі,
А здаля від моря
Летять птиці горя.

«Гей

Гей, хто на світі кращу долю має,
Як той, що плугом святу землю оре,
Золоте зерно на ній засіває,
З пустарей творит царинноє море?

Гей, хто пожитки чесніше відносить,
Як той,