Микола Устиянович

Вітай нам, гостю з таїнственних світів!
Вітай нам, сине матері времен!
Якую судьбу небесних совітів,
Скажи, владико: грозу чи Еден
Несеш ти нам?

Се глянь, ми народний

Уривки з поеми

Хто спорив на труду нивах
В життя свого ранку,
Той розв’язав в світа дивах
Не одну заганку.

Чудно не раз неробові,
Звідки ум, достатки,
Як

Чи ти єще, другинечко моя,
Ведеш к востоку слізную зіницю?
Чи ти єще, болізненная,
Не запалила твоїм снам гробницю?
Єще ли стогн мечтаній блідих
З чорної рветься твого серця

Чи знаєш, брате, де вічні рожі
І безустанний цвіте май?
Де з небес сходять ангели божі
І насаджають земський рай?

Ходи зо мною, глянь: там кімната,
В кімнаті мати

Когда-сь ся пращала,
То-сь так ми казала:
«Мій милий, як сонце спічне
І взійдуть звіздочки,
Позвідай зірочки,
Чом личко блідніє моє.

Вона ти розв’яже,
Вона тобі

І передше сльози плили,
І передше ллялась кров,
І передше стоси тліли,
А на стоси йшла любов.

І передше лють стинала
В лід грудей гарячий стон,
І передше тернь

«Ей мати, мати, не пести так сина!
Бідна на світі пещена дитина.
Бо світ не батько, а судьба не ненька,
Не здержить бурі билина м’ягенька», –
Казали люди, говорили

По горах ходила,
Дитятко носила,
Дитятко – ягідку дрібную,
І цвітки збирала,
І в пучки в’язала,
І клала му в ручку малую.

«Цить, ах цить, дитятко!
Поверне наш

Ужас на Русі при зближенії монголов в л[іті] 1224

«Ой зле, сусіде! Горе нам, горе!
Сонце за три дні в кровавім морі
Бродить з полудня, а в дворцу луни
Слідно віддавна

На славнім Поділлю,
Там де хліб по кіллю,
Десь недалеко Чорткова,
Жив кметик заможний,
Статечний, побожний,
Софронь Крутиголова.

Були в нього статки
І всякі

Щасливий край,
Де обичай
Во трудах шукати слави;
Там вічна яр
І божий дар,
За голод нема обави.

І нива там
І купця крам
Золота родят доволі:
І

Гей, Славо, Славо, лебедице біла!
Скажи нам казку за ону пору,
Коли тя мати на світ ізронила
Таку нам милу, таку нам любу –
Скажи нам казку: чому-сь така красна,
Як сред

Чи в Бескидах хмароломи,
Чи пороги крають громи,
Чи потрясся небозвід?
Ні в Бескидах хмароломи,
Ні пороги крають громи,
Олег двигнув Русь в похід.

Новгородці,

Над річкою над Опором
Долина зацвіла,
Біля річки на долині
Самотня могила.

Над могилов Бескид гордий
Недвижимо чає
І, мов дитя, раменами
Курган обнимає.

А