Микола Костомаров

“Який вогонь — гадав я, що погас він У холод і задуху,—
Палає і ятриться в оновленій душі” (Петрарка)

Як сонні привиди на час появились,
За час утекли,
Так прежнії роки, літа

Слухайте, люди старі й молодії, про валки й турнії!
Був в нас за Лабою князь: і багатий, і славний, і добрий.
Мав він дочку-одиначку, милу йому і всім людям.
О, та й хороша була вона!

З “Єврейських мелодій” Байрона

На троні цар сидить,
Кипить гостями зала,
І сотня ламп горить
Із чистого криштала,
І сотня золотих
Чаш ходить поміж ними,

Що то за могила:
Вітер сніг розміта;
Крізь сніг почорніла
Трава вигляда?

Далекії роки далеко вплили,
Як води весною.
Густою травою
Сліди заросли.

Вода,

Він сів на горі на оцваньку з дубка,
Під ним гарцювала сердита ріка,
В їй блідлії місячні промені грались,
І в хвилях сіклися й перебивались.
І буря ревіла, і буря тирчала,
І

І реве, і шумить,
І гуде, і гримить.
Чи то воликів б’ють,
Чи то звіра цькують?
То не воликів б’ють,
То не звіра цькують;
То хоробрії клефти
Музувірів січуть.

А

– Братоньку, що і святіше й дорожче тобі на сім світі?
– Щирая правда, коханий; ніколи її не зневажу.
– А як мені, так святіш королеві щирая вірность.
– Що ж, хоча правда, хоч

Словутнього пѣвца Митусу, древле за гордость не восхотьвша служити князю Данилу, раздраного, акы связаного, приведоша…

Ипат. летоп., стр. 180.

Гине сила Дажбожого внука:

Очі плачуть, серце ноє;
Ніщо смути не спокоє:
Дівчиноньку я кохаю,
Вдень і вніч об ней гадаю,
Але дівка горделива,
І спесива, і перхлива.
До тебе прийшов, бабусю:
«Що,

Зажурився сизий голуб, сидя на дубочку,
Що одняв у його злющий рябець голубочку.
Перелинув голубочок з дуба на кленину,
Одняв в мене пан Шульпіка рідную дитину.
Перелинув

З “Єврейських мелодій” Байрона

Дика коза, і вільна й веселенька,
Спинається по ізраїльських горах
І п’є з криниць водицю студененьку,
Що по святих тече собі луках,

(З чеського)

Ой ти, рожо червоненька,
Зацвіла собі раненько:
Зацвіла та, бідна, змерзла,
Як ізмерзла – поблідніла,
Поблідніла, та й змарніла,
А змарніла, та й

А. П. Рославскому

Під яблонню зеленою хлоп’ята сидять,
А вколо їх меж листями та бджоли гудять,
І дід посередині на кобзоньці грає
І старую пісеньку молодцям співає;

З тій пори, як перший злодій
Каїн Авеля забив
І упершу землю кров’ю
Чоловічою змочив, —

Тільки вітер шкоду слухав,
Що гудів по деревах;
Тільки місяць шкоду бачив,
Що

(З чеського)

Ішла моя мила
По ягідочки
В зелені гайочки,
Та й застромила
Тернову шпичку
В біленьку ніжку.
Ніженька стала
Дуже боліти,
Не зможе мила

Из народного предания
Не осіння буря оpe
Ковбанями синє море;
Трьох народов страшна сила
В Крим по морю навалила.
Ідуть чутки лиховісні;
Ліс гармат, ручниць

З “Єврейських мелодій” Байрона

Жнива вбрали; смутно в полі,
Пожовтіли вже ліски,
І збираютья по волі
В ірій літнії пташки.

Ой, чому я не вродився
Птахом

Н. С. Варзину

Дівочка мила, гарна, вродлива,
Добра з душі, з серця жалослива

Прийшла додому, сіла в порога:
— Ой, мати-неню, помоли Бога!

Болить головка,

З В. Шекспіра

Пісня Дездемони

Ой вербице зеленая,
Вербонько моя!
Під вербою зеленою
Дівочка сиділа,
І бідную головоньку
Долі похилила.

З “Єврейських мелодій” Байрона

Ассірійці прийшли, як вовки навмання;
Все їх військо у пурпурі й золоті ся;
Їх списи, мов на озері зорі, блистіли
У той час, як тихі