Микола Костомаров

“Який вогонь — гадав я, що погас він У холод і задуху,—
Палає і ятриться в оновленій душі” (Петрарка)

Як сонні привиди на час появились,
За час утекли,
Так прежнії роки, літа

А. П. Рославскому

Під яблонню зеленою хлоп’ята сидять,
А вколо їх меж листями та бджоли гудять,
І дід посередині на кобзоньці грає
І старую пісеньку молодцям співає;

(З чеського)

Вітронько віє
З панського лісу;
З відрами дівка
Біжить до річки:
В кований цебер
Води набрала;
По річці к дівці
Квіточка плине.

Н. С. Варзину

Дівочка мила, гарна, вродлива,
Добра з душі, з серця жалослива

Прийшла додому, сіла в порога:
— Ой, мати-неню, помоли Бога!

Болить головка,

Дарма просишся, ізрадник:
Не пущу тебе ніколи,
Вічно буду катувати,
Мучитиму без одривки.
І хоча б за відпочиння
Ти мене увів у царство, —
Я б і царства одцурався
За

Над городом Полтавою туман вихожає;
У тумані вечірнєє сонечко сідає.
Туман зимній та холодний оддався снігами;
Позаносило ізгарбом стежки між кущами.

Запрягайте, братці, в сані

Ой живеть удова, та ще й не сама,
А живеть вона з своєю дочкою;
Ізлюбився козак з молодою дівкою,
Ізлюбився, заручився та й ізвінчався,
Продав свою хату – у жінчину вбрався.

З “Єврейських мелодій” Байрона

Над Йорданом арабські верблюди пасуться,
На Сіоні невірні молитви несуться,
Там ваалові люди на коліна пригнули,
Там… там – Боже наш

Очі плачуть, серце ноє;
Ніщо смути не спокоє:
Дівчиноньку я кохаю,
Вдень і вніч об ней гадаю,
Але дівка горделива,
І спесива, і перхлива.
До тебе прийшов, бабусю:
«Що,

Ф. А. Владимирову

“Так линуть хвилі пісні з ніколи не відкритих джерел”
(Шіллер)

Од Сосни до Сяна вона протягнулася,
До хмари карпатської вона доторкнулася,

З “Єврейських мелодій” Байрона

На троні цар сидить,
Кипить гостями зала,
І сотня ламп горить
Із чистого криштала,
І сотня золотих
Чаш ходить поміж ними,

Він сів на горі на оцваньку з дубка,
Під ним гарцювала сердита ріка,
В їй блідлії місячні промені грались,
І в хвилях сіклися й перебивались.
І буря ревіла, і буря тирчала,
І

Зажурився сизий голуб, сидя на дубочку,
Що одняв у його злющий рябець голубочку.
Перелинув голубочок з дуба на кленину,
Одняв в мене пан Шульпіка рідную дитину.
Перелинув

Світло гасне; галас пісень
На судах затих;
Місяць блідий сумно плине
По водах морських.
Странній з городу виходить
Поночі один;
Між могилами, понурий,
В полі ходить

– Братоньку, що і святіше й дорожче тобі на сім світі?
– Щирая правда, коханий; ніколи її не зневажу.
– А як мені, так святіш королеві щирая вірность.
– Що ж, хоча правда, хоч

І. І. Срезневському при од’їзді його на чужину

Хай милосердий
Біг та святая
Діва Марія
Тебе боронять!
Майськеє поле,
Квітки червоні —
Шлях буде твій;

З “Єврейських мелодій” Байрона

Ой плачте так, як плакали діди
Над вавілонськими ріками!
Розорен храм, родини в нас нема –
Чужі знущаються над нами!

Ой плачте,

З “Єврейських мелодій” Байрона

Дика коза, і вільна й веселенька,
Спинається по ізраїльських горах
І п’є з криниць водицю студененьку,
Що по святих тече собі луках,

Що то за могила:
Вітер сніг розміта;
Крізь сніг почорніла
Трава вигляда?

Далекії роки далеко вплили,
Як води весною.
Густою травою
Сліди заросли.

Вода,