Микола Костомаров

З тій пори, як перший злодій
Каїн Авеля забив
І упершу землю кров’ю
Чоловічою змочив, —

Тільки вітер шкоду слухав,
Що гудів по деревах;
Тільки місяць шкоду бачив,
Що

З “Єврейських мелодій” Байрона

Ассірійці прийшли, як вовки навмання;
Все їх військо у пурпурі й золоті ся;
Їх списи, мов на озері зорі, блистіли
У той час, як тихі

Очі плачуть, серце ноє;
Ніщо смути не спокоє:
Дівчиноньку я кохаю,
Вдень і вніч об ней гадаю,
Але дівка горделива,
І спесива, і перхлива.
До тебе прийшов, бабусю:
«Що,

Словутнього пѣвца Митусу, древле за гордость не восхотьвша служити князю Данилу, раздраного, акы связаного, приведоша…

Ипат. летоп., стр. 180.

Гине сила Дажбожого внука:

З “Єврейських мелодій” Байрона

Ой плачте так, як плакали діди
Над вавілонськими ріками!
Розорен храм, родини в нас нема –
Чужі знущаються над нами!

Ой плачте,

І. І. Срезневському при од’їзді його на чужину

Хай милосердий
Біг та святая
Діва Марія
Тебе боронять!
Майськеє поле,
Квітки червоні —
Шлях буде твій;

Зажурився сизий голуб, сидя на дубочку,
Що одняв у його злющий рябець голубочку.
Перелинув голубочок з дуба на кленину,
Одняв в мене пан Шульпіка рідную дитину.
Перелинув

(З чеського)

Ішла моя мила
По ягідочки
В зелені гайочки,
Та й застромила
Тернову шпичку
В біленьку ніжку.
Ніженька стала
Дуже боліти,
Не зможе мила

У панського огорода дівка плоскінь тіпає;
Молоденький жайворонок дівоньку питає:
– Чом ти, моя дівчинонько, такая оспала?
Подивилась би на мене – пісню б заспівала.
«Ох, і як мені

Ой живеть удова, та ще й не сама,
А живеть вона з своєю дочкою;
Ізлюбився козак з молодою дівкою,
Ізлюбився, заручився та й ізвінчався,
Продав свою хату – у жінчину вбрався.

З “Єврейських мелодій” Байрона

Гірше лиха Седекії,
Гірше, ніж Содому,
Сталось граду Давидову
І господню дому.

Галас, сурми, стон побитих,
Брязкотня мечами,

З “Єврейських мелодій” Байрона

Над всіх дівчат гарніш, миліш
Моя ́израїльська дівчина,
З богоубійників род́а
Всіма забутая дитина!

Коли зійдусь з тобою я
І

З “Єврейських мелодій” Байрона

Над Йорданом арабські верблюди пасуться,
На Сіоні невірні молитви несуться,
Там ваалові люди на коліна пригнули,
Там… там – Боже наш

– Братоньку, що і святіше й дорожче тобі на сім світі?
– Щирая правда, коханий; ніколи її не зневажу.
– А як мені, так святіш королеві щирая вірность.
– Що ж, хоча правда, хоч

(З чеського)

Ой ти, рожо червоненька,
Зацвіла собі раненько:
Зацвіла та, бідна, змерзла,
Як ізмерзла – поблідніла,
Поблідніла, та й змарніла,
А змарніла, та й

Віри божої наруга –
Хрест під місяцем стоїть!
Українко нещаслива,
Він говорить про тебе!

На твоїй могилі, Мар’є,
Вічнозелен мирт росте;
Се недаром – твоя пам’ять

У густому гаю, на березоньці,
Звила гніздечко голубонька-горлиця,
Із маленькими дитятками,
З сивенькими глуб’ятками.
Стала вона ранком діти годувати;
Став вітер березу

Є в нас плесо; осокою
Поросло кругом;
Посередині плавочки
Плавають рядком.

І ростуть над плесом вільхи
І гнучка тала,
І у вільхах заховалась
Хаточка

А. Л. Метлинскому

Біля церківки старенької
Зеленіють дві тополоньки;
У тіні їх у густенької
Невисокая могилочка.

Купка чорная рябіється

Гаю мій, гаю, гаю зелененький!
Вітре мій, вітре, вітре швиденький!
В густому гаю листя жовтіє;
Вітер гілок не колише й не віє.

Те, що колись по весні красувалось,
Те, що