Микола Костомаров

З “Єврейських мелодій” Байрона

На троні цар сидить,
Кипить гостями зала,
І сотня ламп горить
Із чистого криштала,
І сотня золотих
Чаш ходить поміж ними,

З “Єврейських мелодій” Байрона

Кохавсь я тобою,
Як місяць водою,
Як сонце усходом,
Як роса травою.
Стан твій як тополя
На долині Юди;
Личко розцвітало,

Що то за могила:
Вітер сніг розміта;
Крізь сніг почорніла
Трава вигляда?

Далекії роки далеко вплили,
Як води весною.
Густою травою
Сліди заросли.

Вода,

З тій пори, як перший злодій
Каїн Авеля забив
І упершу землю кров’ю
Чоловічою змочив, —

Тільки вітер шкоду слухав,
Що гудів по деревах;
Тільки місяць шкоду бачив,
Що

У панського огорода дівка плоскінь тіпає;
Молоденький жайворонок дівоньку питає:
– Чом ти, моя дівчинонько, такая оспала?
Подивилась би на мене – пісню б заспівала.
«Ох, і як мені

З “Єврейських мелодій” Байрона

Гірше лиха Седекії,
Гірше, ніж Содому,
Сталось граду Давидову
І господню дому.

Галас, сурми, стон побитих,
Брязкотня мечами,

З “Єврейських мелодій” Байрона

Над Йорданом арабські верблюди пасуться,
На Сіоні невірні молитви несуться,
Там ваалові люди на коліна пригнули,
Там… там – Боже наш

І. І. Срезневському при од’їзді його на чужину

Хай милосердий
Біг та святая
Діва Марія
Тебе боронять!
Майськеє поле,
Квітки червоні —
Шлях буде твій;

– Братоньку, що і святіше й дорожче тобі на сім світі?
– Щирая правда, коханий; ніколи її не зневажу.
– А як мені, так святіш королеві щирая вірность.
– Що ж, хоча правда, хоч

Зажурився сизий голуб, сидя на дубочку,
Що одняв у його злющий рябець голубочку.
Перелинув голубочок з дуба на кленину,
Одняв в мене пан Шульпіка рідную дитину.
Перелинув

(З чеського)

Ой ти, рожо червоненька,
Зацвіла собі раненько:
Зацвіла та, бідна, змерзла,
Як ізмерзла – поблідніла,
Поблідніла, та й змарніла,
А змарніла, та й

(З чеського)

Ішла моя мила
По ягідочки
В зелені гайочки,
Та й застромила
Тернову шпичку
В біленьку ніжку.
Ніженька стала
Дуже боліти,
Не зможе мила

Ой живеть удова, та ще й не сама,
А живеть вона з своєю дочкою;
Ізлюбився козак з молодою дівкою,
Ізлюбився, заручився та й ізвінчався,
Продав свою хату – у жінчину вбрався.

З “Єврейських мелодій” Байрона

Над всіх дівчат гарніш, миліш
Моя ́израїльська дівчина,
З богоубійників род́а
Всіма забутая дитина!

Коли зійдусь з тобою я
І

Він сів на горі на оцваньку з дубка,
Під ним гарцювала сердита ріка,
В їй блідлії місячні промені грались,
І в хвилях сіклися й перебивались.
І буря ревіла, і буря тирчала,
І

Вилітала голубонька
Із гаю густого;
Сумувала, нарікала
На свого милого.

Не нарікай, не журися,
Голубонько біла,
Що з тобою лиха доля
Його розлучила.

Не

“… тільки видно хрести;
Туди мені любо-мило оченьками звести”.

Оп’ять спориш став вигон укривати,
Оп’ять діждались весняних святок;
Оп’ять ідуть заквічені дівчата
Тулятись в

А. Л. Метлинскому

Біля церківки старенької
Зеленіють дві тополоньки;
У тіні їх у густенької
Невисокая могилочка.

Купка чорная рябіється

Зелененький берег тмиться,
Річка срібная шумить;
Ходить хлопець невеличкий,
На той бік ріки глядить.

На сім боці нив’я, поле,
Сивий степ та слобода,
Зелень в’яла, всюди