Микола Хвильовий

Витанцьовують, сміються
Дзвінко, дзвінко молотки
Про весілля революцій —
Цоки-цоки-цокотки!

Міх задихався, не встигне,
Важко — міх! — зітхав…
Грюкотіли десь машини,
Я

Битий шлях. Життя.
Тюпали верхів’я
…тюпали, потюпали
— далі.
Похнюпливі коні поштові,
пісок і батіг в колесо
…Чи то — передок, чи то — човен,
а хвилі-задума крізь сон.

І
В темно-синю ніч
Ми по драбині на спис.
Наша струмоч’я річ
З нами на зоряний віз.
Вітер в оглоблі хмар,
Місяця ріг — дуга,
Грім один удар —
О буревіє,

І
Аз єсмь робітник…
Моя буденна блуза —
що погляди сині коханки
…вмить помутніли від шторму
…в поглядах синіх коханки
стогнуть пороги
…в поглядах синіх коханки
в

Я із жовтоблакиття перший
На фабричний димар зліз.
Журавлиних пісень моїх верші
По цехах розставляю — скрізь.

Годувала мачуха-недоля,
Збайстрював мене батько-кукіль…
І

Через переліг й байрак темний
По лісах на поле й на місто
Продираються в світлі таємнім
Майбутнього зоряні вісті.
Під стріхами забрязкотіли симфонії,
Задмухала бузкова

Увечері проходжу по майданах
і гамір залишаю позаді.
І слухаю (за містом, на горі),
як шелестить трава
і коні хвиль басують
на заводях ріки
мовчазної.
І от

На мінори розсипалась мряка,
І летить з осики лист,
Але серце моє не заклякло,
Не замовкло, бо я — комуніст.

І іду я дорогою, вітром,
На долоні у мене зоря,
Завтра маю

Присвята Правобережжю

Громи… а може, й не громи?
…вози у північ брукували
і з’їхали на грунт м’який…
Навіяв вітер тишу.
…тишу.
І гаснуть блискавиці.

Ми проходили повз шахти…
Ми — любовниця і я.
Сонце грало на сопілку,
грало липко на сопілку —
ліденцеву.
Я за руку її взяв,
й наші очі упірнули
в легіт.
Ах, як

І
Маковіє чайма?* на воді —
То на сході проміння гуде,
Щоб покласти в колиску людей —
Маковіє чайма на воді.
Всесвіт хворий, хвилюйся, радій —
Се спаситель до тебе гряде…

За зеленим гаєм
покотився стріл,
Хмари-зграї
Дим.

Тумани у лузі,
по ланах.
Ну-бо, ще раз вдарте —
— Бах-ба-бах!

Розстріляли поле,
розкидали цвіт…
а

Прийде сюди холодна, вечірня,
де метелить, метелить одуванчика пух,
і запахне пожаром далеким загірним,
і тебе я згадаю на возі, в степу.
Упаду, упаду в розпуці на роси,

Поле. Шляхи. Могили
і чебреці, чебреці.
Ліс, цукроварні, села,
ніж і одріз у руці.
З братом пішов я в повстанці
(брата тепер нема!
за Перекопом на станції
плакав по

Подивись на крицю — потонули очі,
В криці пророкую про останню ніч,
Докує зозуля — і замовкне в нетрях,
І шугне в кошару по-кошачи шум.

Розплети задуму на полотнах

Гість-веснянка! Гість-веснянка!
І полетіло по покрівлі злото.
Ранком
Цвіте глодом.
Ранком
Беру я квач, цебрайко
І по дахах залізних
В блакитній пісні
Розстеляю і

Із класою громів
твоє життя —
«роман блакитний».
Товаришу! сьогодні ми всесвітні,
безсмертні, як життя,
і вічні, як простори…
Не згорнемо свій стяг
і ще раз вдаримо об

І
Поспішала кудись на мітинг,
вже смеркало і люкси цвіли,
і здавалось: в далекім столітті
недалеко трамвай плив.
Погасала прозора осінь,
і бадьоро дзвенів крок.
Я

Ох, нарешті!. Прокотилась!.
Гармати грому вдалечінь,
Нема хмарин важкого тіла,
І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь…
І тільки іноді бабриськи
Від блискавок-жарин
По

Мліти в полум’ї вік, без кінця
По машинах очима плигать,
Верещать, як мале порося,
Все полапать, пізнать.

У обіймах гартованих днів
Розправляти залізні м’язи?
Повну діжку