Микола Хвильовий

Кохаємо залізо й мідь,
Бетони і чугуни —
Від них родилися громи,
Але і співні струни.

Нарешті ранок забуяв,
Країна зорі має,
Списами, шаблями в боях
Ми з неба їх

Цвинтар. Шелюга. Хрести.
Братерський спокій
Тут.
Цитьте! Прислухайтесь!
По сходах угору все вище і вище,
Неначе сама невидима доба,
На темне підбанне високе горище

Які простори
— Буревій!
Іде із лісу
— Буревій!
І сосни на узліссі стогнуть.
Рішуча ніч — і буде морок,
і упаде на груди стріл,
і відгукнуться Трансільванські

Греби, весляре, на верхів’я!
Король-весляре, на верхів’я!
В люстерці гроз,
в люстерці снів,
в люстерці гроз безмежних.
Король-весляре, гей, блисни
в люстерці гроз

Витанцьовують, сміються
Дзвінко, дзвінко молотки
Про весілля революцій —
Цоки-цоки-цокотки!

Міх задихався, не встигне,
Важко — міх! — зітхав…
Грюкотіли десь машини,
Я

Присвята Правобережжю

Громи… а може, й не громи?
…вози у північ брукували
і з’їхали на грунт м’який…
Навіяв вітер тишу.
…тишу.
І гаснуть блискавиці.

Ми проходили повз шахти…
Ми — любовниця і я.
Сонце грало на сопілку,
грало липко на сопілку —
ліденцеву.
Я за руку її взяв,
й наші очі упірнули
в легіт.
Ах, як

Клавіатурте розум, почуття і волю —
клавіатурте!
Шукайте метрополію свідомого життя.

Собака почуває проміння сонця,
а ти — о чоловіче — ти знаєш блиск
байдужих

За вікном зелена?
Зелена? Дивно!
Падають, падають
Крашенки з неба,
З неба голубого
в сонячний день
катеринка грає,
грає-виграває…
а розпука вулична
— де?
А

Вечір.
Іду я додому, на захід, в посьолок.
Плечі
Болять.
І хмари по небу накупчились в сволок,
Останнії плями зорі миготять.

Чогось повернувся, дивлюсь — над

Посьолок на горі, а там — завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси —
За обрієм зима.
За обрієм зима, а лебедині крила…
Не

І
Напередодні злив
сумніву голубого
на кучері весни
я голову
кладу.
Хто не погас на зоряну дорогу,
а каравели дум
в пустелю не веде?

Ах, пам’ятаю я
—

І
Аз єсмь робітник…
Моя буденна блуза —
що погляди сині коханки
…вмить помутніли від шторму
…в поглядах синіх коханки
стогнуть пороги
…в поглядах синіх коханки
в

Гість-веснянка! Гість-веснянка!
І полетіло по покрівлі злото.
Ранком
Цвіте глодом.
Ранком
Беру я квач, цебрайко
І по дахах залізних
В блакитній пісні
Розстеляю і

Блакитний мед до уст прилип,
душа — метелик колекційний,
приколена натхненням до небес.

Антени… ах! цікаво… ах!
Блукав і там над містом місяць
і до піщаних

Дощовитий день пітьмою накривався
І плазував туди-туди, в кубло,
І в спину встромлено нахабному ворязі
Раптове сонячне жало.

Сорочка зараз не співає,
І лише згадую, як

В коксовій пічці моїй
В лютій, палкій завірюсі
Спеки шаленої рій
Метушиться…

Друзі!
В хвилину цю життя гойдає,
В грудях живець тремтить, плигає,
Мрії, як ті

Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.

Застигла тиша і скиглить
Круків примарною

Там, де вітер
Лепетень
По підметах спорохнялих,
Коливались
Златовіти –
Йшов новітній день!
Гей! Сідаймо всі на релі –
Гайдабурити гайда!..
Морок, смуток? Я веселий

Обгризли дерева за повіткою коні,
Гаряче дмуха вітер в степ,
Кублиться по шляхах і по оселях стогін —
Жах росте.

А сонце нагартовані язики гостре,
А сонце в рослину