Микола Хвильовий

Посьолок на горі, а там — завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси —
За обрієм зима.
За обрієм зима, а лебедині крила…
Не

В коксовій пічці моїй
В лютій, палкій завірюсі
Спеки шаленої рій
Метушиться…

Друзі!
В хвилину цю життя гойдає,
В грудях живець тремтить, плигає,
Мрії, як ті

За зеленим гаєм
покотився стріл,
Хмари-зграї
Дим.

Тумани у лузі,
по ланах.
Ну-бо, ще раз вдарте —
— Бах-ба-бах!

Розстріляли поле,
розкидали цвіт…
а

Коли куделить павутиння
В зеленій ятці і на корчах,
Паланка димарів убранням синім
Кладе на простір весь похмурую печать.

Корінно тхне у травні над бузами,
Садок нап’явсь

З одного боку посіпаки, продажники, кнурці,
А з другого мерці,
Або не хочуть до нас іти з блакитним словом.
О, де ж ти? Де ти, златоустий
Співець індустрій?
Від цукроварні, що

Битими шляхами, побитими
…буряк рясно поле вкрив…
рипіли вози, гарби —
йшли: час вів.

Співали пісні голосно,
а на розі висвистував димар.
Далечінь вабила, вигравала

Безмежно журнії оселі,
Ваш пильний погляд на красу
У пісні навіть і веселій
Ранений сховує лосунь.

Яка то скорбна далечінь,
Коли у присмерки під тином
Натхненні діви й

Там, де вітер
Лепетень
По підметах спорохнялих,
Коливались
Златовіти –
Йшов новітній день!
Гей! Сідаймо всі на релі –
Гайдабурити гайда!..
Морок, смуток? Я веселий

Вечір.
Іду я додому, на захід, в посьолок.
Плечі
Болять.
І хмари по небу накупчились в сволок,
Останнії плями зорі миготять.

Чогось повернувся, дивлюсь — над

Які простори
— Буревій!
Іде із лісу
— Буревій!
І сосни на узліссі стогнуть.
Рішуча ніч — і буде морок,
і упаде на груди стріл,
і відгукнуться Трансільванські

І
Поспішала кудись на мітинг,
вже смеркало і люкси цвіли,
і здавалось: в далекім столітті
недалеко трамвай плив.
Погасала прозора осінь,
і бадьоро дзвенів крок.
Я

В серпанках вечори проходять біля вікон,
за пічкою квилить сіренький смуток.
…Сьогодні дико…
…Тіні, падають тіні.
Свист нагая Тьєра,
Хлопці! Скоріш на коні!
Коні!

Рудії сонячні м’язи?
В обіймах міцно тиснуть-тиснуть…
Але вагу я цю носив,
Як сурма срібноструйну пісню.

Гнідої спеки оберемок
Лежить у мене на спині,
І вдалечінь неначе

В зелених композиціях сьогодні ріс,
а потім довго з корпусами,
з міськими корпусами розмовляв.

І руки бліді, наче місяць.
…його, його далекий сніп!
до мене геній

Мороз у зорях блимав
безкольорово —
…сон.
Співали сани на путі
Сріблясту пісню про сніги.
Співали сани на путі.
І сни далекі (сни весни)…
і снилась осінь у

Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.

Застигла тиша і скиглить
Круків примарною

За вікном зелена?
Зелена? Дивно!
Падають, падають
Крашенки з неба,
З неба голубого
в сонячний день
катеринка грає,
грає-виграває…
а розпука вулична
— де?
А

Цвинтар. Шелюга. Хрести.
Братерський спокій
Тут.
Цитьте! Прислухайтесь!
По сходах угору все вище і вище,
Неначе сама невидима доба,
На темне підбанне високе горище

Із класою громів
твоє життя —
«роман блакитний».
Товаришу! сьогодні ми всесвітні,
безсмертні, як життя,
і вічні, як простори…
Не згорнемо свій стяг
і ще раз вдаримо об

Ой зацвіла папороть,
зацвіла
на Купала в темряву
між дерев.

А у лісі реготом
лісовик
прокидає шелести
і жахи.

Ой як хочеться, хочеться
взяти скарб —
ті