Микола Хвильовий

Моя золота береза
зажурно дивиться в вогку імлу.
О, де ви, де ви, зелені плеса
моїх розпорошених дум?

Вчора доходив до тропіка
і в палкучих просторах запалював душу,
а

Обгризли дерева за повіткою коні,
Гаряче дмуха вітер в степ,
Кублиться по шляхах і по оселях стогін —
Жах росте.

А сонце нагартовані язики гостре,
А сонце в рослину

Посьолок на горі, а там — завод сизий.
На серці пелюстки так тепло-тепло: мак.
Вже одцвірінькав птах свої жагучі меси —
За обрієм зима.
За обрієм зима, а лебедині крила…
Не

Греби, весляре, на верхів’я!
Король-весляре, на верхів’я!
В люстерці гроз,
в люстерці снів,
в люстерці гроз безмежних.
Король-весляре, гей, блисни
в люстерці гроз

З одного боку посіпаки, продажники, кнурці,
А з другого мерці,
Або не хочуть до нас іти з блакитним словом.
О, де ж ти? Де ти, златоустий
Співець індустрій?
Від цукроварні, що

Битими шляхами, побитими
…буряк рясно поле вкрив…
рипіли вози, гарби —
йшли: час вів.

Співали пісні голосно,
а на розі висвистував димар.
Далечінь вабила, вигравала

Безмежно журнії оселі,
Ваш пильний погляд на красу
У пісні навіть і веселій
Ранений сховує лосунь.

Яка то скорбна далечінь,
Коли у присмерки під тином
Натхненні діви й

Цок! Цок! по цвяшках
На підошві стежки дві —
Це я вам —
Чобітки.

Не дивіться, що я плюну,
Розітру, як скло блищить.
А який, який я юний
В цю веселу мить.

Аж по

І
В темно-синю ніч
Ми по драбині на спис.
Наша струмоч’я річ
З нами на зоряний віз.
Вітер в оглоблі хмар,
Місяця ріг — дуга,
Грім один удар —
О буревіє,

Там, де вітер
Лепетень
По підметах спорохнялих,
Коливались
Златовіти –
Йшов новітній день!
Гей! Сідаймо всі на релі –
Гайдабурити гайда!..
Морок, смуток? Я веселий

Вечір.
Іду я додому, на захід, в посьолок.
Плечі
Болять.
І хмари по небу накупчились в сволок,
Останнії плями зорі миготять.

Чогось повернувся, дивлюсь — над

Які простори
— Буревій!
Іде із лісу
— Буревій!
І сосни на узліссі стогнуть.
Рішуча ніч — і буде морок,
і упаде на груди стріл,
і відгукнуться Трансільванські

Рудії сонячні м’язи?
В обіймах міцно тиснуть-тиснуть…
Але вагу я цю носив,
Як сурма срібноструйну пісню.

Гнідої спеки оберемок
Лежить у мене на спині,
І вдалечінь неначе

В зелених композиціях сьогодні ріс,
а потім довго з корпусами,
з міськими корпусами розмовляв.

І руки бліді, наче місяць.
…його, його далекий сніп!
до мене геній

Мороз у зорях блимав
безкольорово —
…сон.
Співали сани на путі
Сріблясту пісню про сніги.
Співали сани на путі.
І сни далекі (сни весни)…
і снилась осінь у

Під пахвою у мене скло
Тихесенько дзвенить у скриньці,
Дивлюсь — на обрію веслом
Зоря гребе у східній криці.

Дружок мій любий — діамант —
З кишені блузи щулить око,
Ох,

Битий шлях. Життя.
Тюпали верхів’я
…тюпали, потюпали
— далі.
Похнюпливі коні поштові,
пісок і батіг в колесо
…Чи то — передок, чи то — човен,
а хвилі-задума крізь сон.

Ах, як мертво навкруги, як мертво,
Запеклися на залізі уста іржі,
Пеленає революції мовчазні жертви
Моїх думок розпатланий кужіль.

Застигла тиша і скиглить
Круків примарною

За вікном зелена?
Зелена? Дивно!
Падають, падають
Крашенки з неба,
З неба голубого
в сонячний день
катеринка грає,
грає-виграває…
а розпука вулична
— де?
А

Цвинтар. Шелюга. Хрести.
Братерський спокій
Тут.
Цитьте! Прислухайтесь!
По сходах угору все вище і вище,
Неначе сама невидима доба,
На темне підбанне високе горище