Марійка Підгірянка

Ой луже мій, луже,
Посумнів ти дуже,
Шумить річка-бесідничка,
А тобі байдуже.
Дармо хвилі грали,
Тебе звеселяли,
Тобі тії соловії
Веселість забрали.
В далях

Любить мене матуся,
Що я гарно учуся,
Любить мене тато,
Що читаю багато.
Люблять мене сусіди,
Що я чемний завсіди:
Не пустую ніколи,
Ні удома, ні в школі!

Вже до нас прийшла зима,
Ніде й квіточки нема.
Ой зима, ой зима.
Ніде й квіточки нема.

На зелений моріжок
Вже біленький впав сніжок.
Ой сніжок, ой сніжок,
Вже

Кряче галка, що Наталка
Не піде до школи,
Бо та злюка-завірюха
Снігом личко коле.

Йде Маруся, йде Ганнуся,
Піде і Наталка.
Ой, неправду вам казала
Та чорненька

Впала ожеледа
З високого неба, —
Чого ж мені, чого ж мені
До шевчика треба?..

Треба мені, треба
Чобітки пошити,
Щоб по ковзькій ожеледі
До школи ходити.

Впала

Тихий вечір, тихий красний,
Над горою місяць ясний
Пасе зорі, завертає,
На трембіті грає, грає.

Гой-я, зорі, гой-я, гой-я,
Трембіточка срібна моя.
Кошарочка овець повна,

Українка я маленька
Українці батько й ненька
І сестричка, братик милий
На вкраїні народились.

Не забуду я ніколи
Знак мій – тризуб в синім полі
Україна – край мій

На зеленій гілці пташка співала.
Мила, звучна співанка сад звеселяла.
Та зловила дівчинка пташку співучу,
Та й закрила пташку в клітку блискучу.
І дає їй їсти, водичку носить.

Буйна горобино,
Ти шумиш зелено,
Ти цвітеш біленько,
Родиш червоненько.
Дай ягід у гронах,
Пишних і червоних,
З них зроблю коралі
Для своєї лялі.
Коли їх

Ластівочка чорно-біла
Під стріхою гніздо вила,
Над подвір’ям кружеляла
І на діток споглядала.
І питалася сердечно:
— Чи гніздитись тут безпечно?
— Люба, мила

Муравличок побіг в ліс,
Ягідку приніс.
Та подумав: “Не з'їм сам,
А вділю й братам”.

– Скоро, братики, ходіть
На смачний обід!
Брати кажуть: – Не з'їмо,
Матусі

Пасися, Рожанко,
Щоб добре напаслась,
То й буде багато
І сира, і масла…
Пасися, Рожанко,
В пахучому зіллі,
Тобі причеплю я
Дзвіночок на шиї!
Пасися, Рожанко,
На

Великий я синочок,
Матусенько моя.
Іде на п'ятий рочок,
Вже не маленький я.

Прокинуся раненько,
То довго не лежу, –
Оглянуся швиденько,
Вмиватися

В удовичій одежі йдеш
Через сей світ
І ноги на терни кладеш
Вже сотки літ.
Зі змучених грудей трясеш
Кровавий слід.
І руки сковані несеш
Вже сотки літ.
Падеш, як

Вже прилинула весна,
Люба, мила, голосна,
Забриніли потічки,
Заспівали пташечки,
Зашуміли дерева,
Простелилася трава.
Вже маленькі хлопчики
Скачуть, як горобчики,

Пішов Юрчик у гайок –
Сунички збирає,
Аж горня на землю – гоп! –
Вушко відпадає…

Покрутивсь сюди-туди –
Що йому робити?
Ой чи буде, чи не буде
Бабуся

Довкола, довкола, –
Не спочнем ні хвильки, –
Гонитися будем,
Як ті два мотильки.

Стежкою – між квіти,
На рясну травичку, –
Нам рум'яні ружі
Зацвітуть на

Куплю собі ниточку з шовку,
Куплю полотенця і голку.
Вишию сорочку Юркові,
Аби одягнувся до школи.
Вишию ще другу, як чічку,
На свою маленьку сестричку.

То не рожа, ой, то не калина,
Тільки чемна школярка Галина:
Встала раненько,
Вмилася чистенько,
У кімнаті прибрала гарненько.
А потім при добрій охоті
Помогла ще й матусі в

Пішло в ліс
Чотири свинки,
Клали жолуді
В торбинки.

Хоч були
Недовго в лісі,
Жолудів
Зібрали вісім.

Між собою
Не сварились,
А порівну
Поділились!