Леонід Талалай

Ранок такий дзвінковий!
Холодно від роси.
Боюся вимовить слово –
тиша, як терези.

І світиться так вода,
неначе весною іва
не падала, як біда,
у чорторий з

Фіксує око, проявля душа.
І постає усе, що не помітив:
не тільки вітер з пензлем комиша,
а навіть намальоване тим вітром,
що вже притих. І непорушна тінь.
І припікає. І