Леонід Мосендз

В теплі імли дрімають долини,
а схили посміхаються до сходу;
гай прибира врочисту денну вроду,
дошептує потай про ясні сни.

І водоспад сміліше з щілини
струмкові надає

Так можна вірити і так чекати
ціле життя: вигідно і завзято
свої щоденні справи лаштувати,
садок завести, хату збудувати,
придбати для синів чужинчу мати,
мовчати зза вигоди… і

В моїм місті — врочисті дзвони,
перемоги грімкі акорди.
В моїм храмі — стрункі кольони,
стрімких арок нап’яті хорди.

А над містом і храмом вітер.
Мчить він юний, звитяжний,

Так часом хтось у невимовній вірі,
яку не вбити ні рокам ні втомі…
О. Теліга

Я тебе не буду цілувати,
як черемха зацвіте у лузі
й зазвучить ген-ген по виднокрузі

Ізгоєм прозивають люди…
Ізгой! Контраст в столітній лад.
Але ізгой могутнім буде:
заклався і росте Берлад.

Хоч би на вільні ті оселі
наплили всіх морів піски —
ізгойний

“Вітер свище в багнетах,
ми йдемо, йдемо, йдемо,
прямуєм ми без устанку
в осінній синявий степ.
Нас ждуть недовідані мети,
ми йдемо, ідемо, ідемо…
Веде нас в криваві

Коли ми ранками рушали з сіл —
Плеяди виряжали нас в дорогу,
віз нахиляв нам дишель свій у діл,
меч Оріонів розганяв тривогу.

Той сам над нами був нічний зеніт,
що й за доби

Не мед, а меч…
Е. Маланюк

Рясні були тоді серпневі дні,
що їх ми покидали недобиті.
Над нами — злотний щит в височині,
а долі — яблунь віти гроновиті.

Як було

І буде нове небо й нова земля…
Біблія

Час без кінця. Та є проте десь межі
незмінности сузірній Зодіяка.
І станеться: розсиплються мережі
так знаних нам, так

Ті ж і Польова Русалка.
Л. Українка.

Стоять жита зеленою стіною.
Там замкнена русалка польова.
Ось-ось згадаю чаклувань слова
і станеться враз диво перед

Росінант твій вірний згинув
на стрімких стежках Невади,
Санчо сам тебе покинув
для спокою і для влади.

Вкрились теляги іржою,
спис зломився нерозлучний,
і в останньому

Магдалині Папанківні

Улюбленець мій — різьблений сонет,
коштовний подарунок з Ренесансу.
Серед нової зброї декадансу
блискучий все його вузький стилєт.

Обчислений

Abyssum abyssus invocat!
Ruysbroek Admirabillis

Безодня смерти і безодня
життя спіткались на межі,
а на лезі її сьогодні
знова нап”ятий він лежить.

Лежить, мов

Що серед океану каравела?
Безсила тріска в безмежі забута,
але вона своїм стремлінням скута
і мчить до зір західних «Mia Stella».

Нехай на сході мрія нас завела,
сьогодні

У татарви шукали оборони,
людьми татарськими воліли бути,
бо ханські вже миліші були пута,
аніж свої, князівськії, закони.

Ставали в Посполитій Кисілями…
(В гостині більш

Загув мотор у високості
і плинний виклад перебив…
Спинився ти в безсилій злості
та крейду точену зломив…

Навіщо, канторе учений,
ця злісна павза, злісний рух?
Чи ж не

Сніг шепотить. Він рештки таємниці
зимової дошептує в долині,
на зрубі перша, ще бліда травиця,
потай ворушить висохлі стеблини.

Ключ журавлів трубить ген-ген високо,
немов

Є ніжна принадність у сільському храмі,
як сутінок березня в закутках ляже:
ясніють віконні у присмерку плями,
дрімає Микола у різьбленій рямі,
а тремітний вогник щось Спасові

Цілую, кохана, тебе золотую,
а іншої постать стоїть перед мною:
я в тобі кохаю другую.

В очах твоїх — іншої бачу я очі,
і другої погляд і другої ніжність
маняться мені серед

Довга ніч, як довгий спомин. В нім все гая ж ти.
І знова я змушен в соннім денну путь пройти.

Із піснями перемоги, як мандрівний скальд,
а закличуть грізні боги — знову як