Короткі

Ми зібрали урожай.
Наче сонце у вінку
Коровай наш, коровай,
На шовковім рушнику.

Друже, з нами заспівай
Пісню радісну, дзвінку:
Коровай наш, коровай,
На шовковім

Із маленької зернинки
В полі виросла морквинка.

Соковита, кучерява
Для Оленки і для Клави.

І для хлопчика одного,
І для зайчика малого!

Наш когутик-співунець
В поле вивів тракторець.

Нивку рано заорав,
Рівно борозну поклав.

Кажуть люди: – Молодець,
Будеш мати свій хлібець!

– Лис у ліс,
А я за лисом.
Лис горою,
А я низом.
Я на гору,
Лис у нору,
Хитрий лис!

Сонце по діброві
Ходить, як лисичка.
Котики вербові
Жмурять жовті вічка.

Вже не хочуть спати,
Хоч і трішки сонні.
Гріють лапенята
На яснім осонні.

У ставочку лин
Зробив собі млин.
Меле день при дні
Воду на млині.

Чечір-вечір,
Вечір-чечір.
Хтось вуркоче
Біля печі.

Чорні лапки,
Вуса, ротик.
Чечір-вечір,
Чорний котик!

Ти, курча-курчатко,
Не ходи на грядку.
Там бабуня Дося
Посіяла просо.

Над рікою
Явори,
У ріці живуть
Бобри.
Збудували десять
Хаток,
В кожній —
Десять бобреняток!

Кіт Василь
Варив кисіль.

Зайчик Степанчик
Наливав у жбанчик.

А лисичка-тітка
Роздавала діткам.

— Добрий день! — Сказали коні.
— Добрий день! — Сказали поні.
— Де були? — Спитали коні.
— В дитсадку,— Сказали поні.

— Де були? —
Спитали коні.
— В дитсадку, —
Сказали

Сонечко за день находилось,
Стомилось.
Прилягло на хмарку
І заснуло.
Прийшов дід Вечір,
Накинув ковдру на плечі:
— Спи, Сонечко, спи…

Я малюю гарну кицю,
Квітку, півника, криницю.
Я малюю гарний дім —
Киця житиме у нім.
Буде з півнем говорити,
Їсти півнику варити.
Півник буде слухать кицю
Принесе води

Сіла білка у літак
І сказала діткам так:
— Я ходила завжди пішки
По гриби і по горішки.
А тепер на літаку
Привезу вам по мішку
Лісових горіхів спілих,
Козубок грибочків

(Гра)

Коля дрова коле,
Поля поле поле.

Толя косить конюшину,
Льоня лагодить машину.

Оля та Борис
бирають барбарис.

Галя й Ваня на обніжку
Грають в

Барвінково, волошково
В небі світиться зоря.
Починаймо рідне слово
Зі сторінки «Кобзаря».

Рідне слово любить ненька
І співає: «Люлі-лю».
Так любив його Шевченко,
Так і

Зацвітає калина,
Зеленіє ліщина.
Степом котиться диво-луна.

Це моя Україна,
Це моя Батьківщина,
Що, як тато і мама, одна!

Українська писанка,
Як дитяча пісенька,
Як бабусина казка,
Як матусина ласка.

Сяду собі скраєчку
І розмалюю яєчко.
Хрестик, зоря, віконце –
І стане воно, мов сонце.

Їздив заєць до млина.
П’ять пудів змолов зерна.
А зайчиха ніч не спала,
Паляниці випікала.
Рано-вранці у хустинці
Понесли зайці гостинці:
Пташенятам і

Чи рано, чи пізно — все одно
Вулкан таки своє промовить слово.
Прорветься з горла магмою воно —
Незаперечне і багрово!

Так само дух, і почуття, й думки
Вулканяться, коли стає