Короткі

Лимани як ліани,
як пряжа.Та проте
їх води відбивають
проміння золоте.
Розгойдуються мрії
повз жовті береги,
біжать назустріч сонцю
веселкові круги.
Куди не глянь

Два холодих місяця у очах твоїх,
Два прозорих вогняних силуети,
Колір неба, лісу, сяйва і води,
І мене щасливої два портрети.

Два пекучих сонця у очах твоїх,
Два яскравих

Цап-царап,
лізе краб.

Клешні вперед,
дере-дере.

Я його не бою-ю-юсь!
Тпрусь! Тпрусь!

Хить-хить –
повітряний змій
летить.

Виль-виль-
хвіст торкаоься
хвиль.

Бпим-бпим –
і я полену
за ним

у небо блакить:
хить-хить.

Чап-чап,
чайки в воді.

Чап-чап,
лапки руді.

Чап-чап,
білі човни

Чап-чап,
тихі вони.

Чап-чап,
йду я сама.

Чап-чап –
чайок нема.

Білі баранці
в мене на руці –
цій і цій.

Цe морська вода
з пригорщі втіка –
ців-ців.

Хвилі-бігунці –
білі баранці,
чи то вівці?

Пелікан у воді —
глип-гли́пи.

Чи не бачили ви
риб-ри́би?

Гачкуватим дзьоби́щем —
хрип-хри́пи.

Широчезним крили́щем —
рип-ри́пи.

У воді пелікан

Коні в масках. Пустота.
Скоро буде осінь.
Як монета золота
На чиїйсь дорозі.

Хриплувате світло фар.
Запахи соснові…
Недописана строфа
На пташиній мові.

Стоїмо на землі, в тій вині винуваті…
У калиновім гробі історія спить.
Як Отой, що приречений батьком на страту,
Сонце світить й мовчить.

Серед степу широкого —
Внук

Прийшли до круга. Стали зусібіч.
І голови накрили прапорами.
І хтось завів нестямно довгу річ
про конуси і паралелограми.

А ми поволі падали в траву,
підклавши сон під голови

не повертайся в жовтий ліс
не повертайся
по розпорошених слідах
неандертальця

поміж рухомих ефемер
не загубися
чигає місяць з-за куща
блідий убивця…

вітер
навздогад гортає
твоє волосся
так
як вогонь
сторінка за сторінкою
повільно пожирає
книгу

і мені тоді
дуже хочеться тебе
погладити
я навіть не

Тихо, тихо сніг іде,
Білий сніг, лапатий:
Ми у двір скоріш підем,
Візьмемо лопати.

Ми прокинем зранку
Стежку біля ґанку,
Вийде мама з хати
І почне питати:
— Хто ж

Густо сніжок на поля.
Нас веселить він і радує –
Щедрою буде земля.
Впору нап’ються водицею
Рідні колгоспні лани.
і золотою пшеницею
Літо прославлять вони!

Ми дуже любим весь наш край,
І любим Україну,
Її лани, зелений гай,
В саду — рясну калину.
Там соловейко навесні
Співає між гілками:
Та й ми співаємо пісні –
Змагається

Золотко моє заснуло в люлі,
яблучко затиснуло в руці,
долі спочиває шлем з каструлі,
скрізь пасуться коники-стільці.

Бовкає годинник – і зозуля
на́ніч вилітає із гнізда
і

Плаче дівчинка боса
На бабусин поріг.
Розчарована осінь
Клигає по дворі.

На душі прохолода.
Навіть півень затих…
— А кого тобі шкода?
Каже дівчинка:
— Всіх…

Частина збірки “Карпатська сюїта”

Розгойдало небо гори
Гуком
Підкидають шапки вгору
Буки

Я знав Марію ще Святою,
ще Богородицею знав,
коли ще чистим храм стояв
і не над хворою водою,
коли він золотом сіяв
разом з Праматір’ю святою…
Я ті часи запам'ятав

Чи не в нас сьогодні свято,
чи не в нас?

Йде сьогодні Катеринка
в перший клас!