Короткі

Хіба не дивно, що пани чиновні,
Самим собі нудні, хоч горді зовні,
До кожного, хто здирство зневажає,
Такого пишного презирства повні?

Тільки-но Феб узяв
хмару за жінку,
райдуги лук заграв
барвно з отінку.

А схоже коло йде
з туману темне.
Склепіння хоч бліде,
проте надземне.

Ти, старче, геть

Ми віршем тішимся дзвінким.
Та думку зберегти ясною —
Цю найдорожчу нашу зброю —
Для мене варт найкращих рим.

Ви в себе всесвіту ввібрали силу
I судите про нього — з небосхилу,
А суть пізнавши — наче небосхил,
Сягаєте чолом земного пилу.

Люба Лілі, скільки днів
ти наснажуєш мій спів.
Чи радів, ачи страждав —
лиш тобою спів лунав.

Переклад Василя Стуса

Ентузіазм — це річ хороша,
Але на устриць трохи схожа,
Що, як полежать довший час,
Уже не ваблять зовсім нас.
Різниться він од оселедця
Тим, що до бочки не кладеться.

Розбив чудовну я таріль
і, втративши надію,
картав і кляв себе поспіль
що ні греця не вмію.
І поки я отак тужив
над тими черепками,
Бог милосердно все стулив,
як світ

Ти, небесних гідна шат,
горе і журбу знімаєш,
хай нещасніша стократ —
устократ і покріпляєш.
Страх — стомився я ходою,
щастя прагнучи й біди.
Супокою,
прошу — в душу

Не буде рож — є колючки над яром;
Погасне світло — вдовольнишся жаром;
Не буде шейха й ханаки* — ну що ж:
Здобріємо дзвіницею й зуннаром**.

* Ханак — місце молитви,

Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;
Є й під землею бик, що бачить не дається.
Хто ж оком розуму погляне, той помітить,
Що посередині табун ослів пасеться.

Ті, що поклони б’ють, наслідують ослам,
Бо служать шахраям, шахрайський возять крам
І найдивніше те, що під покровом віри
Живуть кафірами* і продають іслам!

* Кафір — “невірний”

Усе сповна дарують боги безмежні
своїм улюбленцям:
усі радощі безмежні,
усі страждання безмежні — сповна.

Кінець! То був лиш сон. І враз
Блідих надій промінчик згас.
Щасливих мало днів прожито,
Світанок мій вкриває тьма,
І душу сковує зима.
Любов, надію вщент розбито.
Якби ж —

Як зупиня нас невідоме
Ім’я на брилі гробовій,
Так і рядки оці в альбомі
Нехай привернуть погляд твій.

Колись їх, може, прочитавши,
Ти в суєті буденних справ
Подумаєш:

В Академии наук
Заседает князь Дундук.
Говорят, не подобает
Дундуку такая честь;
Почему ж он заседает?
Потому что ж*па есть.

Коли із дна душі незборне
Тужіння виповзе надвір
І вираз мій у тінь огорне,
Потьмить чоло й заповнить зір,
Не бідкайся! Свою оселю
Моя скорбота добре зна:
В грудей

Юноша, скромно пируй, и шумную Вакхову влагу
С трезвой струею воды, с мудрой беседой мешай.

На гірських вершинах
Спить сніг.
Вітерець в долинах
Затих.
Тиша без краю, безмеж.
Змовкнув пташиний галас.
Почекай — зараз
Ти заснеш теж.

Перекладач: Марія

Шукай людину скрізь: на бідному постої,
У закутку нужди і в пишному покої.
Одна душа жива за сто Кааб дорожча!
Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!

Недоброзичливість ніколи не могла
Узяти верх: до злих вертались їх діла.
Я зичу благ тобі — ти зла мені бажаєш:
Ти благ не діждешся, я не побачу зла!